Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

Все гомінливе товариство встало і подалося на прогулянку. Ляна озирнулася - Інна  з якоюсь своєю коліжанкою пішла до басейну.

Таня запропонувала посидіти біля похилої верби. Це така верба, що росла над бруднезним, маленьким зеленим озером. Під нею була наскладана купа каміння, на яке друзі завжди всідалися.

Вони прийшли і почали обговорювати завтрашню подорож.

-Дністер дуже гарний. Я колись була на цій ріці з бабусею. А який там захід сонця, - замріяно сказала Таня.

-Завтра подивимося на цей Дністер. Хоча я б краще Дніпро побачив. Його величезні, бурхливі пороги. - відповів Стьопа. - Кажуть, мало хто з козаків наважувався їх перепливати. Лише одиниці, і серед тих відчайдухів був Марко Чорторий, я про нього у ,,Джурах козака Швайки’’ читав. Чудова книга!

-І я читала, - додала Таня, - які ж сміливі наші козаки! І Грицик, і Санько, і Швайка…

-І Демко Триголовий, дідо Кібчик, Вирвизуб, - вставив Андрій.

-Я всі книжки перечитала, - зауважила Таня, - усі, крім 4. Не вірю я в неї… Точно знаю, що Грицик з Фузою одружилися і жили щасливо! І діти в них були!

Отак за розмовами про одну з найкращих книг, про козаків, про Дніпро і Дністер друзі не помітили, як насунула глупа ніч. Коли порозходилися, була вже майже 1 година. Таня з Ляною ще й дивувалися, що їх жоден вожатий не помітив і не розігнав. А потім, з приємними думками про завтра, Роксоляна поринула у чудовий сон, в якому разом з Грициком, Саньком і Швайкою боронила українські землі від татарів.

***

От і раночок! Ляна, Таня, Ксеня та Соля вийшли з будиночку на сніданок. Хлопці, як завжди, вже чекали на них під дверима.

-Ну чому ви вічно запізнюєтеся? Вставте вже нарешті батарейки в той глупацький годинник! - бурчав Стьопа за столом.

О 10 всі були зібрані на виїзд. Ляна не знала, чи встигнуть вони до вечора приїхати туди і повернутися назад, але дуже сподівалася, що їм не доведеться ночувати просто неба… Тож, всі дітваки посунули в автобус, зайняли свої місця і приготувалися до нової пригоди.

***

-Але задуха тут, - сопіла Таня, - я зараз скапущуся.

-І я, Танюсю, і я, - підтримала подругу Ляна, - коли ми вже доїдемо?

Ляні здавалося, що вони вже вічність сидять в цьому автобусі.

-Не дибуширте, скоро будемо в Дністрі плюскатися, - заспокоював подруг Стьопа, - хоча я сам невдовзі зубки залуплю, якщо не вийдемо найближчим часом на свіже повітря.

Аж раптом - ну диво, що тут ще сказати, - автобус зупинився і ціла зграя дітлахів висипала з нього величезною різнобарвною хвилею. Хтось побіг блювати за кущі, а хтось просто ледве йшов, затачуючись на кожному кроці.

-Голову даю на відсіч, я зараз тут зварюся - бурмотів Стьопа, що вийшов з автобуса червоний, як помідор, - ну хто, хто придумав їхати в таку горич? Дали б мені того бродягу в руки, я би йому добре зацідив в дюндель!

-Не бурчи, Степане, - лагідно промовила Таня, і Стьопа, який, здавалося б, тільки увійшов в азарт, умлівіч стишився, - краще дивіться, яка тут делікація! Просто рай на землі.

А краєвид був справді захопливий. Величний і могутній Дністер невимушено долав круті повороти, заворожуючи владним плином течії. Чиста, блискуча вода висвітлювала та відбивала промені сонця, даруючи їм нове життя. Ляна зачаровано дивилася на річку, тож навіть не помітила, як до неї підійшов Андрій і прошепотів на вушко:

-Гарно тут, правда?

Роксоляна аж здригнулася від несподіванки. Вона повернулася і стала з Андрієм майже впритул.

-Так, д-дуже гарно, - відповіла Ляна ледь чутно, чомусь затнувшись.

Вона подивилась в його карі очі, такі блискучі і теплі.

-Я давно хотів з тобою поговорити про наш…

-Ляно, Андрію, ну ви де? - раптом крикнула Таня. Вона вийшла з-за пагорба, весело сміючись, - Ой, я, напевно, не дуже вчасно, - і вона винувато всміхнулася, - але вам справді варто піти, щоб розкласти намети.

-То ми тут ночувати будемо? - враз оговталася Ляна. - Тиць-пердиць, ну та як? Ніхто ж не захоче…

-Ну та так, - об’явився Стьопа, - за всіх не розписуйся, Лянусю. Я би за милу душу тут переночував.

-І я думаю, що буде цікаво, - додав Андрій.

-Ну не знаю… - і далі буркотіла Ляна, йдучи до дітей, половина з яких вже поставила свої намети, а половина - безапеляційно обзивала свої тимчасові будиночки всіма останніми словами, які тільки приходили на думку, бо ті або валилися, або мали настільки зачуханий вигляд, що хоч бери і ридма над ними ридай..

***

-Ну Йосиф на кобилі! Що за біда? Якого доброго воно падає?

-Та тут треба кілочок забити, - душився Стьопа, в якого від сміху вже тріскав живіт.

-Стьопо, я тебе про дещо попрошу - ІДИ ПІД ТРИ ЧОРТИ! - істерично крикнула Ляна, що була на межі нервового зриву.

-Та кілочок забити, - Стьопа вже лежав на землі, - що ж ви таке… ем… безтолкове, аби не сказати гірше, - і він знов зареготав, - нема слів… - насилу стримуючись, поважно мовив він, пробуючи встати, - Одні букви, - і Стьопа закашлявся, стараючись приховати сміх, але йому не вдалося, тож він знову повалився долілиць.