Читати книгу - "Пас до серця, Sallattik"

Глава 12

Як я і обіцяла Емілі вона сьогодні сиділа на трибунах і дивилась як ми тренувались. Інколи я на неї дивилась як вона а вона мені тільки махала. Іще ц мене всі питали хто це і розпитували а особливо хлопці, Томас і Ліам.

За два дні  до змагання нас містер Дуглас заганяв так що вже стоять не можемо, а це була лише розминка. Що буде коли ми почнемо грать? Ми вже зробили стратегії гри. Більшість придумала я і мене за це похвалив містер Дуглас. Ми стали грати.

Грали ми відносно нормально, але містеру Дугласу щось завжди було не так. Кожний пас, кожна атака йому не подобалась. Ми ледве всі стримувались щоб не послати його. А на мене іще давила Віка, щоб я краще пасувала і атакувала.

– Так покажи мені як потрібно – кажу я їй коли вона знову причепилась до мого "не професійного пасу".
– Що там складного, взять і паснуть – вона бере м'яч і пасує так само як і я.
– Не бачу різниці – відповідаю їй холодно як тільки можу.
– Може ви посперечаєтесь  в іншому місці, а ми пограємо – Каже Девід.
– Віка, твій і Аліни пас вони однакові, тому хвате до неї придератись – каже Вікі Ліам.
– Якщо ти так думаєш, то ти іще не достатньо розумієш як правильно – відповідає Віка і закочує очі.
– Наче ти достатньо розумієш – кажу я і складаю руки на грудях.
– Повір, я вчилась у найкращих, тому знаюсь на цьому більше ніж ти – підходить до мене Віка.
– Ну звичайно, всі тут лохи на рівні із тобою – кажу їй і вдивляюсь їй у очі. Вони загорілись вогнем, злість і ненависть у них прямо горіла.
– Так дівчата залиште свої спори, продовжуємо грать – каже містер Дуглас. І ми останній раз блиснули очима і пішли на свої позиції.

 

Так ми грали іще 2 партії а тоді нарешті нас містер Дуглас відпустив додому. І ми пішли перевдягатись. Мене ждала під роздягальнею Емілі, я вийшла і ми пішли до її машини.

– Мені так сподобалось, так граєте прикольно, вам немає рівних – хвалить нас Емілі.
– Да, якби є тільки не позолила очі  та Віка, було взагалі чудово – кажу я їй і ми спускаємо із сходів.
– А, та стерва? Я дуже себе стримувала щоб не закричать на неї декілька ласкавих слів – я сміюсь із цього. Ми підходимо до її машини і я вже хотіла сідать як тут чую: 
– Уже у принцеси свій особистий водій – каже Раян сідаючи на свій байк.
– Ти знаєш, задовбалась я викликають кожного разу таксі тому найняла собі водія – сказала я і вже хотіла сідать як він знову щось сказав.

– Ну чому ж ти мене не попросила, я тебе забирав – я подивилась на Емілі, яка за цим всим спостерігала.
– Не хотіла портить тобі настрій своєю появою – кажу я і сідаю у машину.
– Принцеса а ти за мене хвилюєшся ? – питає він у мене і я йому показую у вікно непристойний жест, але я не побачила його реакції із-за його шлему який був на ньому.
– Мда, і давно у вас так? – питає Емілі і заводить машину.
– Із першого дня, але саме дивне те, що я із ним випадково перетнулась у парку який у мене поблизу моєї квартири і він там був.. ну кароче він був не такий як тільки шо – кажу я їй і відкидаюсь на спинку крісла.
– Ну мені здалось між вами шось таке неоднозначне – каже вона усміхаючись.
– Ага, злість у нас неоднозначна.
– Я про інше кажу.

– Ой тільки не починай – і ми так доїхали до мене додому. Ми вирішили погуляти сьогодні у мене. Подивитись фільми і все таке. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍