Читати книгу - "Королеви не мають ніг"

Кукан да Кукан, належить по праву; бо я його, П’єтро Кукан да Кукан, урочисто нарікаю герцогом і володарем Страмби, а вас усіх закликаю бути свідками й очевидцями цього акту. Така воля Моєї святості, намісника Бога на землі, всемогущого і найсправедливішого.

Закінчивши, папа сів, і здавалося, що всі, хто втупився в його сите, гладеньке обличчя, – не живі люди, а воскові фігури, бо всі заціпеніли від подиву; та найбільш здивованим і найбільш заціпенілим серед них був той, про кого йшлося в другій частині папиної проповіді, а саме: новий володар Страмби, герцог Петр Кукань із Кукані.

Як Петр ішов походом на Страмбу

Отак усе й сталося, коли папа знетямився від гніву, а коли голова його трохи охолола, а душа вгамувалася, все знову пішло інакше – може, не зовсім інакше, бо слів, які святий отець вимовив у присутності своїх придворних і зміст яких вродливий кардинал у червоній туніці, підперезаній золотим ланцюгом, виклав у вишукано складеній буллі, котру відтак, скріплену червоною папською печаткою, було прибито на брамі собору святого Петра, не можна вже було забрати назад; а проте все дуже змінилося й, до того ж, на гірше.

Передусім Ізотта й слухати не хотіла про негайне вінчання, як того жадав Петр.

– Так, тобі пообіцяно мою руку, – сказала вона, – але тільки після того, як ти вчиниш волю святого отця – підеш і здобудеш для мене мою Страмбу і станеш її справжнім, а не тільки проголошеним володарем. Я своє зробила; якби не я і не моя сповідь, бозна-що зараз було б із тобою – може, ти вже гойдався б на шибениці на мосту Сан-Анджело. Тепер твоя черга показати себе справжнім чоловіком.

Така була позиція Ізотти, коли вона повернулася з монастиря до резиденції її дядечка на віа Альдобрандіні, і папа з нею погодився. Справді-бо буде краще, якщо весілля відбудеться в Страмбі й уся церемонія пройде на очах у страмбського люду, з належною і звичною врочистістю, за участю герцогині-вдови, і якщо сам кардинал Тіначчо звінчає молодят; він, Його святість, простить йому віроломство, бо воно спричинене обставинами, вельми делікатними, за умови, звісно, що він визнає свою помилку й пристосується до нових умов.

Тож, коротше кажучи, шлюб Петра й Ізотти залежав тепер від того, як швидко Петр здобуде страмбську браму; на жаль, про військо, з допомогою якого він мав це зробити, папа геть-чисто забув, звівши нанівець своє благородне рішення і той розмах, який так прикрашав його, поки він гнівався.

– Ти заявив раніше, герцогу, що маєш намір здобути Страмбу з допомогою трьох своїх людей, – сказав папа Петрові, коли другого дня після бурхливого виступу в малому залі палацу святого Петра вділив йому нову аудієнцію. – Це, звичайно, з твого боку було нерозважливо, бо такі й подібні до них навіженства не можна чинити на власний страх і ризик, без опертя на вищі авторитети. Тепер ситуація цілком інша, адже за тобою стою я, намісник Божий на цій землі, і я благословляю твої діяння, так що троє твоїх мужів легко допоможуть тобі досягти успіху, якщо ти діятимеш з належною хитрістю і обережністю. Вість про те, що Джованні Гамбаріні Моя святість офіційно оголосила вбивцею герцога Танкреда, а захоплення ним влади – узурпацією, безперечно, дійде до Страмби дуже швидко, після чого становище Гамбаріні похитнеться; ох, я передчуваю, що вертаються ті геройські часи, коли один з моїх попередників, Юлій, сам особисто здобув місто Мірандолу, просто перелізши через захисний мур по драбині! Отож трьох чоловік, як на мене, тобі цілком вистачить; та я ніколи не ламаю дане раніше слово, і якщо я заявив, що поставлю тебе на чолі війська, то таки поставлю тебе на чолі війська, хоч і невеликого, але все ж таки війська. Якби я надав у твоє розпорядження всього трьох вояків, то вже цим би виконав свою обіцянку, бо зі збільшенням на трьох чоловік твоє власне військо подвоїлося б. Та я не маю звички виконувати свої обіцянки формально, – я виконую їх завжди тільки реально. Я надаю в твоє розпорядження не трьох мужів, бо ти міг би витлумачити це як глузування, а стократ більше, тобто триста вояків – з них сто п’ятдесят списоносців і сто п’ятдесят мушкетерів, усі без винятку найкращої швейцарської школи. Фінансувати цей похід, звісна річ, тобі доведеться самому, бо моя скарбниця, на жаль, порожня. Мої рядові вояки одержують півцехіна в день, і тобі доведеться регулярно виплачувати їм цю суму з власної кишені, якщо хочеш утримати їх у належному бадьорому і бойовому дусі. Це буде неважко, бо тепер, після офіційного присвоєння тобі титулу, ти, безперечно, знайдеш якийсь банкірський дім, який матиме для себе за честь фінансувати твій похід. Отже, все складається якнайкраще, і я тебе, mi fili, не тільки благословляю, але й щиро вітаю. Ти задоволений?

Якщо перекласти це на менш обтічну мову, то папа, заспокоївшись, отямився і втратив до Петра всякий інтерес; саме вже уявлення, що Петр вирушить із Рима на Страмбу через усю Італію зі жменькою розважливих швейцарців, які звикли до спокійної вартової служби, і виплачуватиме їм з власної кишені щодень сто п’ятдесят цехінів, дрібних дукатів венеційського походження, вживання яких поширилося тепер по всій країні, було смішне й безглузде. І все ж той факт, що святий отець взагалі зволив з ним розмовляти і далі величав його герцогським титулом, міг означати, що коли папа й відсторонився від радикального розв’язання страмбської інтриги, то він іще не відмовився остаточно від своїх учорашніх обіцянок; отже, Джованні Гамбаріні й надалі залишається підданим анафемі, і святий отець нічого не мав би проти того, аби Петр власними силами й на свій страх і ризик скинув його з трону, завдяки чому вчорашня палка папина промова набула б своєї значущості і його авторитет зміцнився б легко і дешево.

Через те Петр проковтнув гірке розчарування, низько вклонився і, всміхнувшись по-юнацьки щиро, відповів:

– Задоволений, Pater Beatissimus, і висловлюю Вам, святий отче, свою найсердечнішу подяку;