Читати книгу - "Тарзан та його звірі. Тарзанів син"

за течією. Таким чином Корак безпечно перейшов річку, навіть не замочивши ніг.

Тантор ішов на південь швидкою нечутною ходою, і для нього не існувало жодних перешкод, окрім величезних дерев пралісу. Іноді Коракові доводилося залишати широку плескату голову і пересуватись по деревах, бо гілля нависало над самісінькою спиною слона. Врешті вони дісталися краю галявини, на якій розбив табір ненависний швед, але не зупинилися. Ворота були із східного боку й виходили на річку. Тантор і Корак надходили з півночі, де воріт не було. Але навіщо Танторові ворота?

За наказом мавполюда Тантор підняв хобота догори, щоб не подряпати його ніжної шкіри об кущі «бома», і пройшов так, наче там нічого не було. Десяток чорношкірих сиділи навпочіпки біля своїх хатин, коли почули шерех і побачили, хто наближається. З переляканим вереском вбий підхопились і чкурнули до воріт. Тантор погнався за ними. Він ненавидів людей і думав, що Корак прийшов на полювання. Але мавполюд завернув його до великого полотняного намету, що стояв посеред галявини, — там мали бути дівчина і викрадач.

Мальбін лежав біля входу в намет у гамаці під невеликою запоною. Він втратив багато крові, рани боліли, і він дуже ослаб. Він здивовано прислухався до криків своїх людей, визирнув і побачив, як вони тікають до воріт. В цей час з-за рогу намету висунулася величезна голова Тантора, а потім з’явився увесь слон. Слуга Мальбіна, який ніколи не був надто прив’язаний до свого пана, чкурнув геть, щойно побачив страшного звіра, і безпомічний Мальбін залишився сам. Слон зупинився за кілька кроків від гамака, в якому лежав поранений. Мальбін застогнав. Він був надто кволий, щоб тікати. Міг лише лежати й дивитися широко розплющеними очима в маленькі очиці розлюченого звіра, від погляду якого холола кров, і очікувати смерті.

І раптом, на його превеликий подив, зі спини слона зістрибнула людина. Мальбін відразу впізнав у цьому дивовижному створінні того, хто згромадив довкола себе великих мавп та бабуїнів, — білого воїна джунглів, що звільнив короля бабуїнів і нацькував розлючену зграю волохатих чортів на нього і Єнсена. Мальбін скоцюрбився від страху.

— Де дівчина? — спитав Корак англійською.

— Яка дівчина? — спитав Мальбін. — Тут нема ніяких дівчат, лише дружини моїх слуг. Хочеш якусь із них?

— Біла дівчина, — відповів Корак. — Не здумай мені брехати — ти її викрав від друзів. Вона в тебе. Де вона?

— Це не я! — закричав Мальбін. — То все англієць, він намовив викрасти її. Він хотів поїхати з нею до Лондона. Вона й сама хотіла їхати. Його звуть Бейнс. От у нього й спитай, якщо ти хочеш знати, де дівчина.

— Я саме від нього! — сказав Корак. — Він мене й послав сюди. Дівчини з ним немає. А тепер годі брехати, кажи правду. Де вона? — Корак погрозливо ступив до шведа.

Мальбін побачив на його обличчі вираз рішучості й люті і здригнувся.

— Я скажу! — закричав він! — Не чіпай мене. Я розповім усе, що знаю. Дівчина була тут, але це Бейнс намовив її лишити своїх друзів, обіцяючи одружитися. Він не знав, хто вона, а я знаю, тому що за її повернення обіцяно велику винагороду. Мені потрібні були тільки гроші. Але вона втекла через річку на моєму каное. Я гнався за нею, але з’явився Бог зна звідки шейх, схопив її, напав на мене й прогнав. А потім прийшов Бейнс, розлючений, що втратив дівчину, і ледь не застрелив мене. Хочеш, то йди до шейха і спитай — він виховував її змалку, як свою доньку.

— То вона не донька шейхова? — спитав Корак.

— Ні! — відповів Мальбін.

— А хто ж вона? — спитав Корак.

Мальбін побачив можливість вигоди для себе. Єдина користь із того, що він знав, тепер полягала в можливості обміняти знання на життя. Він не сумнівався, що цей здичавілий мавполюд уб’є його, не вагаючись.

— Я скажу все, коли ти знайдеш її, — сказав він, — якщо ти пообіцяєш, що не вб’єш мене, і віддаси половину винагороди. Якщо вб’єш мене, то ніколи не дізнаєшся всього про дівчину, бо, крім мене, про це знає тільки шейх, а він нізащо, не скаже. Дівчина нічого не знає про своє походження.

— Якщо ти кажеш правду, я не вб’ю тебе, — сказав Корак. — Зараз я піду в селище до шейха, і якщо дівчини там немає, то повернуся і знищу тебе. А. щодо решти пліток, то якщо дівчина якось захоче дізнатися про своє минуле, ми прийдемо разом і знайдемо спосіб розквитатися з тобою за розповідь.

При слові «розквитатися» в Коракових очах з’явився такий вираз, що Мальбін радий був провалитися крізь землю. Вочевидь утекти немає можливості, цей чорт забере і його таємницю і життя, перше ніж він устигне щось зробити. Швидше б він забирався геть із своїм лютооким приятелем. Слон нависав над Мальбіном горою і лютим поглядом стежив за найменшим порухом шведа.

Корак увійшов до Мальбінового намету, щоб остаточно пересвідчитися, що Меріем тут немає. Коли він зник з очей Тантора, слон підійшов до Мальбіна впритул. Погляд тварини не віщував нічого доброго. Величезний хобот піднявся над ним, звиваючись змією, так що швед перелякано втиснувся глибше в гамак.

Тантор обнюхав і обмацав тіло переляканого Мальбіна і грізно засурмив. Його очиці заблищали. Нарешті він знайшов створіння, яке багато років тому вбило його подругу. Слон Тантор ніколи нічого не забував і не вибачав. Мальбін розгадав пекельні наміри звіра і закричав до Корака:

— Рятуйте! Рятуйте! Цей диявол уб’є мене!

Корак вибіг з намету саме в ту мить, коли слон уже схопив хоботом свою жертву, і все разом — гамак, запона й чоловік — злетіли над головою Тантора. Корак став перед твариною, вимагаючи, щоб той дав жертві спокій, але з таким самим успіхом він міг би наказати річці текти в зворотному напрямку.

Тантор гасав довкола, мов кіт, що вполював мишу, потім скинув Мальбіна додолу і вмить мало що не