Читати книгу - "Пастка-22"

й кинувся до дверей за його спиною. Решта друзів ринули слідом за Нейтлі в саму гущу голих великих цабе. Голодний Джо істерично реготався і, не вірячи своїм очам, тицяв пальцем у кожного з них і плескав себе руками по голові і боках. Двоє огрядних чоловіків агресивно рушили їм назустріч, поки не перехопили недоброзичливі, ворожі погляди Добза і Данбара, зауваживши, що Добз і далі розмахує, мов дворучним мечем, кованою попільницею, якою трощив речі у вітальні. Нейтлі вже був біля своєї дівчини. Кілька секунд вона дивилась на нього, не впізнаючи. Потім кволо всміхнулася і, заплющивши очі, опустила голову йому на плече. Нейтлі був у захваті: раніше вона ніколи до нього не всміхалась.

— Філпо, — спокійно сказав худий, знесилений чоловік, навіть не ворухнувшись у кріслі. — Ви не виконуєте наказів. Я наказав вам вивести їх звідси, а ви пішли і привели їх сюди. Бачите різницю?

— Вони повикидали наші речі в вікно, генерале.

— Ну й нехай. І форму теж? Розумно. Без форми ми не зможемо нікому довести, що ми старші званням.

— Давайте запишемо їхні прізвища, Лу, і...

— Ох, Неде, облиште, — втомленим голосом сказав худий чоловік. — Може, ви вправно посилаєте в бій бронетанкові дивізії, але в цивільних конфліктах з вас користі мало. Рано чи пізно ми повернемо собі наші однострої і тоді знову будемо старшими. Вони справді викинули нашу форму? Це блискучий тактичний хід.

— Вони все викинули.

— І з шафи також?

— Вони й шафу викинули, генерале. Це був той гуркіт, коли нам здалося, що вони йдуть нас убивати.

— А тепер я і вас викину, — пригрозив Данбар.

Генерал трохи зблід.

— Чого він збісився? — запитав він у Йосаріана.

— А він не жартує, — сказав Йосаріан. — Краще відпустіть цю дівчину.

— О Господи, та забирайте її, — з полегшенням вигукнув генерал. — Через неї ми лише втратили впевненість. Вона принаймні могла б розізлитися чи образитись на нас за ті сто доларів, що ми їй заплатили. Але вона навіть цього не зробить. А той ваш симпатичний юний друг, видно, прив’язався до неї. Гляньте, як затримуються його пальці на її стегнах, поки він вдає, ніби натягує їй панчохи.

Нейтлі, заскочений, винувато зашарівся і став одягати її швидше. Вона міцно спала і дихала настільки рівно, що аж, здавалося, схрапувала.

— Давайте нападемо на неї, Лу! — підбурив ще один офіцер. — У нас більше сил, ми можемо оточити...

— О, ні, Біле, — зітхнув генерал. — Ви, можливо, мастак взяти в кліщі противника, який вичерпав усі свої резерви, за добрих погодних умов і на рівнинній місцевості, але в інших ситуаціях ви не так чітко мислите. Навіщо вона нам?

— Генерале, в нас дуже погана стратегічна позиція. Одягу в нас ані клаптика, і йти по нього на вулицю через цілий вестибюль — принизливо і стидно.

— Так, Філпо, ви маєте рацію, — сказав генерал. — І саме тому це зробите ви. Вперед.

— Наголяса, сер?

— Якщо хочете, візьміть з собою подушку. І ще, як підберете мою білизну й штани, знайдіть кілька сигарет, добре?

— Я пришлю вам все в номер, — запропонував Йосаріан.

— Ну от, генерале, — з полегшенням сказав Філпо. — Значить, мені і йти не треба.

— Недоумок ви, Філпо. Хіба не бачите, що він бреше?

— Ви брешете?

Йосаріан кивнув, і віра Філпо похитнулася.

Йосаріан реготнув і допоміг Нейтлі вивести його дівчину через коридор до ліфта. Поклавши голову на плече Нейтлі, дівчина всміхалася вві сні, мовби їй снилося щось приємне. Добз із Данбаром пішли на вулицю ловити таксі.

Коли вони виходили з машини, повія Нейтлі розплющила очі. Поки видиралися крутими сходами до її квартири, вона кілька разів ковтала слину пересохлим горлом, та не встиг Нейтлі роздягнути її та вкласти до ліжка, як вона вже знову міцно заснула. Проспала вона вісімнадцять годин підряд, а тим часом, цілий наступний ранок, Нейтлі носився по її квартирі, шикаючи на кожного стрічного. Пробудилась вона по вуха закоханою в нього. Як виявилось, аби завоювати її серце, потрібно було лише одне: дати їй добре виспатись.

Розплющивши очі й побачивши Нейтлі, дівчина солодко всміхнулась, а тоді, млосно випроставши під хрусткими простирадлами свої довгі ноги, поманила його до себе в ліжко з ідіотською усмішкою розпаленої жінки. Нейтлі посунув до неї, настільки очманілий від щастя і захвату, що майже не стурбувався, коли його знов перебила її сестра, яка влетіла до кімнати й скочила в ліжко поміж них. Повія Нейтлі шльопнула й висварила її, але на цей раз зі сміхом і великодушною приязню, а Нейтлі самовдоволено відхилився на подушку, обійнявши за плечі обох та відчувши себе могутнім захисником. Чудова в нас буде сім’я, вирішив він. Мала, коли виросте, піде до якогось приватного коледжу — Сміт, Радкліф чи Брін-Мор, — він про це подбає. За кілька хвилин Нейтлі вискочив з ліжка, щоб на повний голос повідомити всім своїм друзям, як йому поталанило. Він радісно скликав їх до кімнати, та щойно ті з’явилися, затраснув двері їм перед самим носом. Він вчасно згадав, що його дівчина геть роздягнена.

— Одягнися, — наказав він їй, вітаючи себе за виявлену спритність.

— Perchè?[38] — поцікавилася вона.

— Perchè? — повторив він з поблажливою усмішкою. — Бо я не хочу, щоб тебе бачили роздягненою.

— Perchè no? — запитала вона.

— Perchè no? — він здивовано глянув на неї. — Бо не годиться, щоб інші чоловіки бачили тебе голою, ось чому.

— Perchè no?

— Бо я сказав «ні»! — вибухнув з розпачу Нейтлі. — Не сперечайся зі мною. Я чоловік, і ти мусиш робити все, що я скажу. Відтепер я забороняю тобі виходити з цієї кімнати, якщо ти не вдягнута. Ясно?

Повія Нейтлі глянула на нього так, ніби він збожеволів.

— Ти здурів? Che succede?[39]

— Я говорю серйозно.

— Tu sei pazzo! — обурено крикнула вона на нього і вискочила з ліжка. Щось невиразно бурмочучи, вона натягнула трусики і рушила до дверей.

Нейтлі виструнчився, прибравши владної, мужньої постави.

— Я забороняю тобі виходити з цієї кімнати в такому вигляді, — повідомив він їй.

— Tu sei pazzo! — огризнулася вона, уже вийшовши, і труснула головою так, мовби не вірила почутому. — Idiota!