Читати книгу - "Обитель героїв"

вігам? Марію тоді, швидше за все, уб’ють. При вибуховому некерованому викиді мани постраждає не тільки вона. Єдиний шанс вижити для молодої матері — тримати діббука у вузді. Вічно. Климент учив її цього. Але зберігати контроль щохвилини, щогодини, у сні, здоровій і хворій, решту життя… Твоя гординя, бойовий магу, сліпий твій азарт і глухе самолюбство — її терпіння й вирок.

Не Тихий Трибунал.

Ти.

— Такі, як я, не повинні жити, — повільно вимовив Климент Болиголов, пробуючи на смак кожне слово. Вийшло несмачно, немов вивітрена отрута, і він повторив:

— Ні, не повинні.

— В точку, брате! — виткавшись із повітря, дух присів на тапчан поруч. — Таких, як ми — чавити. Без суду і слідства.

— Ти й без суду давно здох, — звичайне роздратування зараз відступило, подавлене страшною новиною. Хотілося поговорити з живою душею. А хоч би й з неживою — відповідає, і добре…

— Здох, — охоче погодився дух. — Та от біда: у мене — три довічних. Одне зі смертю зарахували. Залишилося два. А ти, я дивлюся, вішатися зібрався? Справедливість зашморгом відновлювати? Легких шляхів шукаєш, Климчику?

— Іди ти…

— Е ні, братику. Це ти йди…

Три місяці по тому арештанта Климента Болиголова розутілила охорона в’язниці при спробі втечі. Від ув’язненого залишився попіл, який розвіяли за вітром над морем. Стражам-протекторам у нагороду за пильність підвищили платню. А ще за два тижні в Бадандені, у скромній конторі з найму коней і диліжансів, з’явився непоказний пан середнього віку, одягнений дешево, але охайно. Він запитав хазяїна: мовляв, привіз для нього листа від кузини Ліліан. Хазяїном за паперами значився такий собі Елоїз Рябунчик, міщанського стану; насправді ж контору утримував Антек Ронцер, лорд-волонтер Дозору Сімох, відповідальний за вербування нових профосів.

Незабаром нудний клерк запросив гостя піднятися на другий поверх.

Ви коли-небудь задихалися уві сні? Зупиняється серце. Крик забиває горлянку кляпом. Повітря — наждак. А потім і про наждак молиш, як про небесну милість. Ось це все, помножене на десять, і називається — насильницьке зниження рівня особистої мани.

Перший етап перетворення на блокатора.

Не кожен витримає; близько половини кандидатів у блокатори гине. Климент виявився живучим. Процес деманізації Болиголова курував особисто Бруно Клофелінг, старий духовидець, один з магів, що таємно співробітничали з Дозором Сімох. Це була лебедина пісня майстра Бруно: незабаром він відійшов у вічність.

Коли рівень мани опустився до критичного мінімуму, наближаючись до нуля, Климент почав божеволіти. Люди перетворилися на медуз; він бачив ауральну структуру на тих еашах, про існування яких раніше не підозрював. Предмети і явища зв’язувала рухлива маса ниток, найтонших і різнобарвних. Природа ниток дражнила невідомістю. Пізніше Климентові пояснили: він став подібний до семанта, власника незначного запасу мани, вперше виявивши не дії, а зв’язки.

На нульовій позначці мани йому полегшало. Дихаючи повними грудьми, Климент реготав від легкості та всемогутності! Він грав долями, творив богів і чудовиськ, обдаровував і воздавав по заслугах… Щоправда, все це відбувалося лише в його уяві, але колишнього мага це нітрохи не бентежило. Він довідався, що відчувають «зламані» чи пак — «шмаги». Люди, начисто позбавлені мани — й абсолютно такі, що не відчувають у ній потреби. А незабаром Болиголов зірвався в прірву, в безодню самого себе, стрімко стискаючись у точку, у вістря голки, у чорно-білу кульку, де старанно працювали три милі старенькі ткалі.

Він летів у власний омфалос!

Напевно Бруно Клофелінг застосовував подібну методику при консервації омфалоса Хендрики Землич. Духовидець заморозив процес у цій фазі: продовжувати не мало сенсу, тіло жінки, розбите при падінні з балкона, однаково загинуло б. Але у випадку народження нового блокатора… Омфалос вивернувся навиворіт. Падіння продовжилося: вниз? Угору?! Климент не знав.

Там було світло, і Болиголов летів йому назустріч.

На крилах від’ємного рівня мани.

Антимани.

Два роки він навчався майстерності блокатора, розбираючи та налагоджуючи семантичні зв’язки, користуючись чужими заклинаннями у власних цілях, міняючи напрямки й призначення. Бойовий маг став діючим семантом. Вовкодавом Дозору. Кілька разів він обережно вивідував про Марію. Зустрічей не шукав. Вона була жива, виховувала сина, син обрав профіль некроманта, став лицарем Ордену Зорі…

Коли Дозор Сімох впритул наблизився до тіньових експериментів Чуриха, серед квесторів, які шукали контакту з некромантурою, виявився Кристофер Форзац, син убитого при втечі Климента Болиголова.

Климент наполіг, щоб капітул доручив цю справу саме йому.

Коли він уперше за двадцять п’ять років знову побачив Марію — та його не впізнала.

* * *

— Здається, — Фернан Терц, він же Климент Болиголов, говорив з легкою хрипотою, стомившись від довгої розповіді, — у нас відкрилася філія народної сповідальні. Я вніс свою лепту. Настав час повернутися до наших омфалосів. Я маю на увазі: до омфалоса Хендрики Землич…

З гаю долинула заливчаста трель, спіткнулася й замовкла: до часу пробудившись, співак обірвав руладу на середині й задрімав знову.

— Запевняю вас, пане, це залишиться між нами, — щебет вивів барона із задуми, він уперше прямо глянув на профоса. — Слово честі. Мене в цьому випадку цікавить інше. Поки ви з його чорнокнижництвом вивчали крепундію, Анрі… м-м… пані вігіла ввела мене в курс справи. Як я розумію, історії, подібні нашій, уже мали місце?

— Подібні умовно, — виправив гросмейстер. — Я б сказав: дуже умовно…

— Гаразд. І все-таки: Аманда Ланів’єр, Принцеса-Мрія, провела більше року в кришталевій труні. Марк Грехем, відомий як Сплячий, два сторіччя каталептував у скриньці з болотяної яшми. Роза Каніна тричі вколола палець об три заклятих веретена — панове, я не натякаю на омфалічну комірку з трійцею ткаль чи на метальне знаряддя Аглаї Вертенни! Я просто відзначаю близькі за характером випадки: Роза Каніна перебувала в летаргії близько тридцяти років…

Вігіла підняла руку, привертаючи увагу.

— Хочу зауважити, — уточнила вона, — що випадок з Розою спірний. Невідомо, що служило охоронною оболонкою: тернова огорожа, зачарований замок чи аура сотні мешканців замку, які заснули разом із її високістю Каніною. Втім, це не має особливого значення. У вас чудова пам’ять, бароне. До чого ви хилите?

— Кришталева труна відкрилася, коли князь Елоїз уп’яте вдарив у віко кулаком. Летаргію Рози перервав поцілунок Жозефа Бехларена і цівка крові, що стекла з подряпаного чола маркграфа на губи дами. Грехема вивело з каталепсії… е-е… Генрієтто, нагадайте!

— Входження Фавна у знак Тризубця, обтяжене місячним затемненням. Надзвичайно рідкісне поєднання; це я кажу вам як мантиса.

— Так от, у всіх зазначених випадках захисна броня мала вразливе місце, заздалегідь призначене для оперативного відкриття. Двері темниці, навіть найміцніші, передбачають наявність ключа. Чи існує ключ від медальйона? Ви