Читати книгу - "Твердиня"

class="subtitle">19 серпня 2012 року, 01:15 (UTC – 5) Паїтіті

Дощ стишився, але не перестав.

— Чому ти не попередив? — накинувся Ґрем на Семена, щойно вони з Лео вибрались на верхню терасу. Канат, як і домовлялись, замаскували травою й брудом на шостій терасі, зате тоншу нейлонову линву Семен вирішив забрати з собою і сховати в «норі».

Росіянин (він був з ніг до голови вимазаний глиною) припинив скручувати мотузку і витріщився на американця.

— Я попереджав! Один короткий виблиск, як і було домовлено.

Мулат спересердя ляснув руками по стегнам. Зі спортивних штанів навсібіч порснули краплини.

— Я не бачив твого сраного виблиску! — прогавкав Ґрем. — Я дізнався про вартового тільки тоді, коли помітив його на закрайку тераси!

— Сюди приходив охоронець? — вирячився Левко.

— Так! — Мулат із такою силою вивергнув останнє слово, що воно розвіяло краплини дощу навколо його рота. — Якраз у той момент, коли тобі заманулось поспівати!

— Не кричи, — опустив голову українець, — побудиш мачігуенга.

— Він там співав? — Настала Семенова черга дивуватись.

— Так! — Американець не стишував голосу. — Твоєму приятелю Бог виділив мізків на кілька грамів менше, ніж ховраху.

— Чувак, — розвів руками українець, копнувши носком кеда торбинку і звертаючись більше до Семена, ніж до Ґрема, — це все ті бісові квіти. І я не співав, я просто мугикав.

— Дупоголовий, — процідив мулат. — Ви обидва дупоголові.

— Заспокойся, Ґреме, — сказав Сьома. — Присягаюсь, я попереджав про наближення вартового.

— Але я теж нічого не бачив, — глухо докинув Левко.

— Я не міг світити довше, — почав виправдовуватися Сьома, — я сам помітив його, коли той чувак уже перетнув половину відстані між пірамідами й наметом.

Американець несподівано схопив Семена за передпліччя:

— А Сатомі? Хіба вона…

— В тому то й річ, її не було… — Сьома зам’явся. — Забув сказати: ота блискавка… ну, найперша… вона…

— Що?

— Вона вдарила в піраміду.

Ґрем з Левком перезирнулись, а тоді, не змовляючися, чкурнули в напрямку великої піраміди. Незважаючи на тотальне виснаження, Левко не відставав.

Дощ привів Сатомі до тями, і хлопці перестріли її, дезорієнтовану і скривавлену, якраз біля сходів, що тяглись до вершини піраміди. Побачивши американця, японка кинулась до нього і повисла на шиї (Левко в будь-якому разі був надто слабкий, щоб ловити дівчину, але, побачивши, що японка пригорнулася саме до мулата, почорнів від злості). Ґрем узяв Сатомі на руки і поніс до галереї, що спускалась у надра Твердині. Левко похмуро плентався позаду.

По дорозі Сатомі знову знепритомніла, і мулат закрокував швидше, притискаючи її, наче малу дитину, до грудей.

CXXI

У «норі» було тепло й сухо, якщо не зважати на калюжі, що поволі розпливалися в тих місцях, де стояли хлопці, а також під торбинкою (її ретельно замотали — щоб не пахтіла — і заштовхали в дальній закуток, під наплічники). Сатомі, неприродно вигнувшись, лежала на матраці посеред кімнати. Як і раніше, непритомна.

— Що… що робити? — хапаючи повітря, пролепетав американець.

Він перевернув японку і витягнув ноги, сподіваючися, що їй так буде зручніше.

— Закопати її в землю, — сказав Левко.

Мулат різко випростався і без попередження заїхав кулаком у щелепу українцю. Лео лантухом повалився на підлогу.

— Ти чого?! — підскочив Сьома, стаючи на захист товариша. — Він діло говорить: людей, в яких ударила блискавка, треба закопувати в землю.

— Вперше про це чую, — фиркнув американець.

— Я серйозно. Так завжди роблять.

Ґрем похитав головою, грізно зиркаючи то на українця, то на росіянина:

— Поки вона жива, ніхто не буде її закопувати.

Семен не перечив. Левко лежав на підлозі, тручи долонею щелепу і набряклу вилицю.

— Я тебе вб’ю, ніґере, — неголосно, але чітко вимовив хлопець. — Я б тебе вже вбив, виблядку, якби від тебе не залежала наша втеча.

Американець почув і жахливо повільно (так наче вона трималась на давно заіржавілих шарнірах) повернув голову до українця.

Сьома побілів, розуміючи, що зі зламаною ногою не зможе захистити товариша, якщо Ґрем раптом вирішить кинутись на Левка. Проте Ґрем здивував. Каламутні очі перелякано забігали, а лютий вираз зійшов з лиця. Мулат згорбився, наче поклав на плечі важезний тягар (насправді тягар уже давно лежав там, просто він щойно згадав про нього…), втягнув голову і, підсунувши матрац, сів навпроти Сатомі.

— Семе, зроби хоч щось, — благально звернувся мулат до Семена.

Росіянин відкрутив кришечку пластикової пляшки з водою, змочив один з шматків футболки, що лишився після того, як Сатомі зшила торбинку, і заходився протирати обличчя дівчини. Наразі нічого більше зробити він не міг.

Левко, не міняючи пози, продовжував лежати на тому місці, куди його вклав правий прямий американця, і одними губами шепотів:

— Я тебе вб’ю, ніґере… Невдовзі я тебе вб’ю.

CXXII

Сатомі опритомніла через півгодини.

Семен оглянув японку і за винятком подряпин на лиці та рани у лівому вусі, з котрої постійно сочилася кров, не виявив інших зовнішніх пошкоджень. Росіянин примусив Сатомі випити дві таблетки аспірину й одну — парацетамолу.

Дівчина не пригадувала нічної вилазки. Усе, що трапилося після того, як чверть по дванадцятій вона з хлопцями вийшла з «нори», стерлося з пам’яті. Ґрем коротко переповів їй про буревій, спуск за бруґмансією і злощасний удар блискавки.

Невдовзі дівчина заснула (чи то ще раз знепритомніла, хтозна).

По тому Сатомі ще шість разів прокидалась і щоразу здивовано запитувала, що з нею сталося. Попервах Ґрем терпляче описував (повторюючи слово в слово) події нічної вилазки, проте за третім разом нерви в американця стали здавати. Він розумів, що дівчина не винна, що її пошкодження значно серйозніші за подряпини і прокол у вусі, та попри це, коли японка прокинулася вп’яте і вп’яте поставила те ж саме запитання — що з нею трапилося? — Ґрем не витримав і, давлячися слізьми, розпачливо стискаючи Сатомі в обіймах, став на неї кричати.

— Боже, невже ти не пам’ятаєш?! Я десять хвилин тому розказував тобі! Я…

Сатомі починала плакати. А потім знову відключалася.

Сьома здогадувався, що дівчині слід було б дати снодійне (або хоча б заспокійливе), але, складаючи подорожню аптечку, росіянин подумати не міг, що виникнуть обставини, за яких доведеться когось присипляти.

О 04:10 японка нарешті заснула по-справжньому.

Лео поринув у сон за годину до