Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Я знав, що ти зробила, ще в Сандхамні під час різдвяних свят, але не став розпитувати, якщо ти сама про це не говорила. І я не збираюся розповідати тобі, в чому полягала помилка, поки ми не зустрінемося за філіжанкою кави.

Відповідь надійшла за три години.

Забудь про клієнтів. Інтерес становить Зала. І один білявий здоровило. Мабуть, поліцейське розслідування повинно мати велике значення, якщо хтось хоче його втаїти. Навряд чи це пояснюється випадковою недоробкою.

Призначивши на понеділок ранкову нараду з групою інспектора Бубланськи, прокурор Екстрьом прийшов на неї в поганому настрої. Вже більш як тиждень велися пошуки підозрюваної, але й досі не дали результатів, попри те що поліції було відоме її ім'я і в неї була примітна зовнішність. Настрій Екстрьома не поліпшився, коли Курт Свенссон, що чергував у вихідні, доповів про останні події.

— Вторгнення в квартиру?

— У неділю ввечері зателефонував сусід, який помітив, що з опечатаної квартири Б’юрмана зірвано стрічку. Я з’їздив туди з перевіркою.

— І що ж виявилося?

— Стрічка була розрізала в трьох місцях. Очевидно, лезом або господарським ножем. Розрізано дуже акуратно, так що не відразу помітиш.

— Пограбування? Деякі хулігани спеціалізуються на небіжчиках…

— Ні, пограбування не було. Я обійшов усю квартиру. Всі цінні речі — відео і таке інше — стоять на місці. Зате ключ від Б’юрманової машини лежав на кухонному столі на видному місці.

— Ключ від машини? — перепитав Екстрьом.

— Єркер Хольмберґ у четвер побував у квартирі, переживав, чи не пропустили ми чого-небудь. Серед іншого він перевіряв машину. Він присягається, що не залишав на кухонному столі ніякого ключа, і перед тим як іти, він сам знову опечатав квартиру стрічкою.

— Але, можливо, він усе-таки залишив ключ перед очима? Кожен може іноді припуститися помилки.

— Хольмберґ цим ключем узагалі не користувався. Він користувався дублікатом із в’язки Б’юрмана, яку ми вилучили під час обшуку.

Бубланськи потер підборіддя:

— То виходить, це було не звичайне пограбування?

— Це означає, що хтось побував там і нишпорив по квартирі. Очевидно, це сталося в проміжку між четвергом і недільним вечором, коли сусід помітив, що стрічку розрізано.

— Інакше кажучи, хтось щось шукав… Єркере?

— Там не залишилося нічого, ми все вже вилучили.

— Принаймні, наскільки нам відомо. Мотив убивства як і раніше залишається абсолютно неясним. Ми виходили з того, що Саландер — психопатка, але навіть психопату потрібний якийсь мотив.

— І що ж ти пропонуєш?

— Не знаю. Хтось витратив час на те, щоб обшукати квартиру Б’юрмана. Тут потрібно відповісти на два питання. Перше: хто? І друге: навіщо? То що ж ми проґавили?

Ненадовго запала мовчанка.

— Єркере…

Єркер Хольмберґ безнадійно зітхнув:

— Гаразд. Я вирушаю на квартиру Б’юрмана і ще раз по ній пройдуся. З пінцетом.

У понеділок Лісбет Саландер прокинулася об одинадцятій. Вона ще з півгодинки поніжилася в ліжку, перш ніж піднятися, поставити каву і прийняти душ. Покінчивши з ранішнім туалетом, вона приготувала собі два великі бутерброди з сиром і всілася за комп’ютер, щоб перевірити, що новенького з’явилося у прокурора Екстрьома, та почитати інтернет-видання різних денних газет. Уже було помітно, що цікавість до вбивства в Енскеді спадає. Потім вона відкрила папку з розслідуваннями Даґа Свенссона і заходилась уважно читати записи його розмов із журналістом Пером-Оке Сандстрьомом, який користувався послугами повій, був на побігеньках у секс-мафії і щось знав про Залу. Скінчивши читати, вона налила собі ще кави, сіла до вікна і стала обдумувати прочитане.

До четвертої години план був готовий.

Їй будуть потрібні гроші. У неї були три кредитні картки. Одна з них була виписана на Лісбет Саландер, і тому користі з неї як з цапа молока, друга — на Ірене Нессер, але Лісбет намагалася нею не користуватись, бо показувати паспорт Ірене Нессер було ризиковано, третя — на фірму «Уосп ентерпрайзис» і обслуговувалася з рахунка, на якому лежало десять мільйонів крон. За цією карткою можна було переказувати гроші через Інтернет, і нею міг скористатися будь-хто, але при цьому йому все ж таки довелося б пред’являти особове посвідчення.

Вона пішла на кухню, відкрила бляшанку з-під печива і вийняла з неї пачку папірців. Готівкою в неї виявилося щонайменше 950 крон. Крім того, було ще 1800 американських доларів, що залежалися відтоді, як вона повернулася до Швеції. Долари можна було розміняти в будь-якому магазині «Форекс», не виявляючи себе, і це дещо покращувало справу.

Вона наділа парик Ірене Нессер, одягнулася відповідним чином і поклала в наплічник зміну одягу та коробочку з театральним гримом. Тепер можна було покинути Мосебакке і податися в другу експедицію. Вона дійшла пішки до Фолькунгаґатан, звідти до Ерстаґатан і за кілька хвилин до закриття зайшла в магазин «Ватски». Там вона купила ізоляційну стрічку, блок, талі і восьмиметровий бавовняний якірний мотузок.

Назад вона поїхала шістдесят шостим автобусом. На площі Медборґарплатс вона побачила на зупинці жінку і спершу її не пізнала, але десь у мозку пролунав тривожний сигнал, і, поглянувши на жінку ще раз пильніше, Лісбет зрозуміла: це була Ірене Флемстрем, касирка з «Мілтон сек’юриті». Зараз вона змінила зачіску на примітнішу. Коли дівчина сідала в автобус, Лісбет тихенько з нього вийшла. Вона нагадала собі, що треба бути обережною, і невпинно видивлялася, чи не покажеться ще десь знайоме обличчя. Дійшовши до станції метро «Сьодра», вона сіла в потяг, що прямував у північному напрямі.

Інспектор кримінальної поліції Соня Мудіґ потиснула простягнуту руку Еріки Берґер, яка відразу запропонувала їй філіжанку кави. У буфетній, куди вони попрямували по каву, виявилися тільки рекламні кухлі з символікою різних політичних партій, профспілкових організацій і підприємств.

— Геть увесь посуд, отриманий на різних передвиборних заходах та у зв’язку з узятими інтерв’ю, — прокоментувала Еріка Берґер, подаючи їй кухоль з логотипом LUF.[69]

Соня Мудіґ щойно провела три години за письмовим столом Даґа Свенссона. Секретар редакції Малін Ерікссон допомагала їй розібратися в змісті Даґової книги і статей та в порядку розташування матеріалів. Великий обсяг документів її здивував: слідство вважало непоправним лихом пропажу комп’ютера Даґа Свенссона, а тим часом майже всі копії спокійно лежали весь цей час в редакції «Міленіуму».

Мікаеля Блумквіста не було на місці, але Еріка Берґер дала Соні список матеріалів Даґа Свенссона, які той прибрав з його столу. Все це були зведення про особу джерел інформації. Насамкінець Соня Мудіґ зателефонувала інспекторові Бубланськи і змалювала йому стан справ. У результаті було вирішено вилучити всі матеріали з робочого місця