Читати книгу - "Хрещений батько"

нагадувала самицю під час гону, але все це здавалося напускним. «О боже, ще одна», – подумав Джоні Фонтане.

Зазвичай жінки вдавалися до таких коників, коли хотіли покласти його із собою в ліжко. Їм таланило, лише коли він добряче п’янів, та сьогодні він не був під газом. Він винагородив офіціантку однією зі своїх знаменитих усмішок і сказав:

– Дякую, золотко.

Дівчина глянула на нього і розтягла губи у вдячній усмішці, її очі затуманились і затяглись поволокою, тіло напружилося, бо її торс був ледь відхилений назад від довгих витончених ніг в ріденьких панчішках. Здавалося, що в її тілі акумулювалося величезне напруження, груди ніби набрякли і загрозливо роздималися у тоненькій, туго облягаючій блузці. Потім її тіло сіпнулося, як натягнута струна, мало не видобуваючи із себе сексуальні акорди. Враження було таке, ніби вона відчула оргазм лише від усмішки Джоні Фонтане, від його слів: «Дякую, золотко». Виконано непогано. Кращого Джоні бачити не доводилось. Але, навчений життям, він знав, що все це напускне, і міг сміливо закладатися, що дівулі, які відмочували такі номери, були дешевою шушваллю.

Він стежив, як вона вертала до свого стільця і неквапно змішувала напій. У нього не було бажання ще раз побачити її вихиляси. Не той мав сьогодні ввечері настрій. Минула ще година, і Ніно Валенті розвезло. Спочатку його захитало то вперед, то назад, а тоді він повалився зі стільця просто на підлогу. Але старший і другий дилер були насторожі, ще відколи Ніно повело вперше, вони підхопили його раніше, ніж він вдарився об підлогу, а тоді підвели й потягли за завісу, що відгороджувала спальню.

Джоні бачив, як офіціантка допомагала двом чоловікам розібрати Ніно і вмостити його під покривала й ковдри на ліжку. Старший перерахував жетони Ніно і зробив якісь позначки у своєму блокноті, а тоді прибрав гральний стіл і жетони дилера. Джоні спитав його:

– Як довго це з ним триває?

Старший зітнув плечима.

– Сьогодні його рано розвезло. Коли це сталося з ним вперше, ми викликали нашого лікаря, той привів містера Валенті до тями і намагався навести його на розум. А тоді Ніно наказав нам, щоб ми не викликали лікаря, коли так трапляється, просто щоб клали його в ліжко, а на ранок усе буде гаразд. Отож ми так тепер і чинимо. Йому щастить, ось і сьогодні він виграв майже три тисячі.

– Добре, – сказав Джоні Фонтане, – сьогодні знову викличмо готельного лікаря. Домовились? Обшукайте весь готель, а знайдіть його.

Лікаря довелося чекати майже чверть години. Коли Джуліс Сігал зайшов у номер, Джоні відзначив із невдоволенням, що хлопчина ніколи не мав лікарського вигляду.

Цього вечора на ньому були голуба трикотажна теніска, простора, з білою оторочкою, і білі замшеві черевики на босу ногу. З незмінною лікарською чорною валізкою він мав напрочуд кумедний вигляд.

– Вам би не завадило придумати, як переносити своє причандалля у торбині для гольфа, – зауважив Джоні.

– Атож, – розуміючи, посміхнувся Джуліс, – оцей класичний лікарський набір зі всякою всячиною про всяк випадок важкий як не знаю що. І наганяє страх на людей. Принаймні хоч колір можна було б змінити.

Він підійшов до ліжка, на якому лежав Ніно. Відкриваючи свою валізку, він мовив до Джоні:

– Дякую вам за чек, котрого ви надіслали мені як консультантові. То було забагато. Я стільки не заробив.

– Чорт візьми, не заробили, – відповів Джоні. – Проте забудьмо, то було дуже давно. Що з Ніно?

Джуліс швидко перевірив серцебиття, пульс і зміряв тиск. Він витяг із валізки шприц, заштрикнув голку в руку Ніно і зробив укол. Сонне обличчя Ніно втратило свою воскову блідість, щоки порожевіли, немов кров швидше зашугала у його судинах.

– Діагноз дуже простий, – жваво зазначив Джуліс. – Я вже обстежував його і брав аналізи, коли йому вперше зробилося недобре по приїзді сюди. Я тоді перевіз його в лікарню, поки він не очуняв. У нього діабет в слаборозвиненій формі, нічого серйозного, якщо регулярно приймати ліки, дотримувати дієти і тому подібне. Та він вперто нехтує хворобою. До того ж він твердо вирішив допровадити себе пиятикою на той світ, його печінка відмовляє, а тоді відмовить і мозок. Зараз він у стані помірної діабетичної коми. Я б радив негайно забрати його звідси і здати.

Джоні відлягло. Адже немає нічого серйозного, Ніно має лише стежити за собою.

– Ви маєте на увазі: відвезти його до одного з тих закладів, де відучують від алкоголю? – перепитав Джоні. Джуліс підійшов до бару у віддаленому кутку приміщення і налив собі віскі.

– Ні, – відказав він. – Я маю на увазі інше: здати його в божевільню.

– Не смішіть мене, – не повірив Джоні.

– А я не жартую, – відповів Джуліс. – Я не знаю всіх психіатричних премудрощів, проте що треба, знаю, адже це частина моєї професії. Вашого друга Ніно можна ще повернути в доволі добру форму, коли не занадто ушкоджено печінку, про що ми не в змозі судити із впевненістю, аж поки не зроблено розтин. Справжня біда у нього з іншим – із головою. Фактично його не обходить, житиме він чи помре, не виключено, що він шукає смерті. І якщо не виправити цього, він безнадійний. Отож я й кажу: здайте його, хай пройде необхідний курс лікування психіки.

У двері постукали, і Джоні пішов відчиняти. Прийшла Люсі Манчіні. Вона кинулася Джоні в обійми і розцілувала його.

– Ой, Джоні, яке щастя знову побачитися з тобою.

– Так, багато води збігло.

Він відзначив, що Люсі змінилася. Вона наче стала стрункіша, її вбрання стало до біса ліпшим, і вдягалася вона з кращим смаком. Люсі мала тепер коротку хлоп’ячу зачіску, яка була їй до лиця. Вона мала кращий і молодший вигляд, ніж будь-коли, відколи він її знав, і йому навіть майнуло, що вона могла б скласти йому компанію отут, у Лас-Вегасі. Хіба не приємно поволочитися трохи зі справжньою дівчиною? Та перед тим, як зачаровувати її, Джоні згадав, що Люсі крутила любов із лікарем. Отже, це виключалося. Тому він просто всміхнувся їй по-дружньому і запитав:

– А за якою такою потребою ти ходиш по ночах до Ніно в номер, га?

Вона штовхнула його в плече.

– Просто я почула, що Ніно захворів і Джуліс пішов до нього. Хотіла побачити, чи не можу чимось допомогти. З Ніно все гаразд, хіба ні?

– Безперечно, – сказав Джоні, – він оклигає.

Джуліс Сігал, що недбало розвалився на дивані, не стерпів:

– Авжеж, оклигає, чорти б його оклигали. Я пропоную нам усім зачекати, поки Ніно не прийде до тями. А потім