Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

запримітив ворожих вершників, серед яких виник раптовий рух. Від них відокремилось три цятки. Швидко ростучи перед очима, вони їхали назустріч дакотам.

Шеф де Лю намагався, обминаючи поглядом передніх вершників, не спускати очей з ворожої групи, що швидко наближалась. Він уже упізнав широкий ватажків капелюх а відвислими крисами. Червоний Лис сидів на гнідому коні. Шунктокеча впізнав коня: на ньому колись їздив майор Сміт.

Вбивця таки наважився під'їхати. Галоп мустангів здолав останню відстань між вершниками, що неслися назустріч один одному.

Коней круто осадили, і вони стали. Обидва ватажки якнайточніше розрахували напрямок і зупинилися безпосередньо один проти одного. Лише здалеку доносився шум річки, а над квітами безтурботно бриніла бджола; всі чули її, бо ніхто ні привітанням, ні жодним словом не порушив тиші.

В цей самий момент супровідники обох запеклих ворогів, наче змовившись, направили коней ліворуч і праворуч, щоб стати по обидва боки ватажків. Через те, що Чорний Сокіл і Гірський Грім повернули ліворуч, Шеф де Лю і Хитрий Бобер пустили своїх коней праворуч від Токай-іхто. Делавар міг тепер без перешкоди спостерігати ворогів: посередині — Червоного Лиса в капелюсі з обвислими крисами; праворуч від нього — Шонку, якого ненависть і ганьба все-таки погнали через річку Жовтого Каменя з пливучими крижинами; ліворуч — худорлявого, довготелесого мисливця прерій. Делавар знав цього мисливця ще з тих часів, коли служив на канадському кордоні розвідником у білих людей. Його прозивали Карлом Великим. Багато зарубок на стертому рушничному ложі мисливця розповідали, кому на користь служили його сутички з чорноногими, кам'яноварами і сімома вогнищами ради.

Досі ніхто не промовив ані слова. Шеф де Лю дивився на Токай-іхто. Вся постать вождя виражала спокій, який, здавалось, міг тривати не те що години, а цілі дні. Кров його мов застигла уві сні й більше не пульсувала в жилах на шиї і скронях. Руки злегка притримували рушницю, що лежала впоперек спини коня. На зап'ястях були ще помітні знаки від ланцюгів, які він довго носив. Хвилини збігали. Делавар знав, що кипуча нетерплячка білого чоловіка прорве тишу на другому боці.

Червоний Лис зіскочив з коня. Чоботи його важко гупнули — це був перший звук, що порушив напружену тишу. Янкі зірвав з голови капелюх, відкривши масивний череп з вогненно-червоним волоссям, і ступив три кроки до вождя дакотів. Токай-іхто залишився на коні й дивився зверху на свого противника. Його права рука натягнула повід, бо буланий жеребець нюхом почув ненависного ворога і, прищуливши вуха, чекав нагоди схопити його зубами.

Червоний Лис засміявся хрипко й силувано, вищиривши жовті зуби.

— А, сто чортів, — сказав він, — гриваста тварюка не забула мене. Ми не могли терпіти одне одного… — Він зневажливо махнув рукою. — Було колись таке. — Червоний Лис стулив губи і опустив повіки, аби не кинути жодного необдуманого слова і неприхованого погляду. — Гей! — надто голосно вигукнув він серед загальної тиші. — Це ти, Гаррі, ну гаразд! Я цього й чекав. Ти знаєш, як стоять справи?

— Ні. — Голос Токай-іхто прозвучав відчужено і трохи глумливо.

— Ні? Хіба твій обмотаний ликом посланець, — Червоний Лис показав на чорноногого, — хіба він не наважився повідомити тебе? Тоді я скажу тобі, що тут відбувається.

Червоний Лис усе ще говорив голосно, майже кричачи:

— Ви хочете перейти Міссурі! Ти ж не сліпий і бачив її. Вся долина — це суцільна річка. Раніш як за десять днів вода не спаде. Десять днів — довгий строк. Мені його вистачить. У нас є кулі, у вас — жодної. До того ж жінки й діти обтяжують вас. Усе ясно. Варто мені захотіти, і від вас залишиться лише купка трупів. Але цього я не хочу, лише ти мені потрібний. Отже, йди сюди, мій друже! Сьогодні ми поквитаємось, і справу між нами буде закінчено.

Токай-іхто не відповідав.

— Ще досі не віриш? — З рота янкі покотилася слина, мов у собаки. — Ще й досі — ні? Але я не дорікну тобі, якщо ти трохи, й загаєшся з рішенням, мій любий. Тобі, певно, страшнувато?

Вождь мовчав.

— На мовчанці далеко не поїдеш. Хоча це й справляє хороше, повне гідності враження, адже ти й сам гідний вождь і, як мені відомо, син непоганих батьків. Також і Топ, твій старий, мав у собі щось таке, коли бував тверезим. Не ображайся! Коли я бачу тебе, то завжди згадую про минулі часи. Незважаючи на все, вони були найкращі. Ми могли б іноді про це погомоніти там, у резервації, коли б ти поїхав туди зі мною, розумієш?

Вождь мовчав.

— Ну, зараз я тобі поясню. — Червоний Лис розстебнув шкіряну куртку. Шеф де Лю при цьому звернув увагу на ііого руки, оці міцні кістляві лапи. Вони розстебнули куртку і вийняли з нагрудної кишені лист. — Ось, — промовив янкі, — візьми і прочитай.

Токай-іхто не поворухнувся. Його рука все ще тримала туго натягнений повід.

— Що? Ти не хочеш? — Червоний Лис знову сховав лист, поволі й дбайливо застебнув куртку, ніби замкнув браму фортеці. — Може, ти ще проситимеш мене дати тобі прочитати його, але тоді буде запізно.

Коли пальці з грубими пазурами застебнули останній ґудзик, очі ворога спалахнули зеленкуватим вогнем.

— Собако! — заревів він, і обличчя його раптом налилося кров'ю. — Ти нічого не чув про те, що я доручив твоєму прилизаному спільникові переказати тобі? Ти можеш повернутись, вельмишановний Токай-іхто, і стати верховним вождем у резервації. В той день, коли я приставлю тебе, я стану агентом; ми разом облагоджуватимемо там справи! Не кажи знову «ні», раджу тобі! Ти вже раз відповів мені «ні» — й поплатився за це! Не роби цього вдруге! Ніхто не сховається від моєї кари! — Недолюдок засміявся гидким уривчастим сміхом. — Ось поглянь на мою кобилу, пам'ятаєш її? Вона належала твоєму покровителю, твоєму другові з сивим волоссям. Він також намагався боротися проти мене! Та дзуськи! Він мертвий! У холодній землі лежить він; усі річки розбушувались