Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

ти хилиш.

Він осяйно всміхнувся.

— Пригадуєш сигнальні ліхтарі перед Бояном? Ті, в яких була вибухівка?

— Звісно, але…

— Хочеш дізнатися, як вони працюють?

Вона зітхнула й покірно дозволила йому говорити скільки заманеться.

— Ні, але думаю, ти мені зараз розкажеш.

— Гаряче повітря піднімається вгору, — радісно промовив він. — Холодне — опускається вниз. Кулі захоплюють гаряче повітря в обмеженому просторі — і це піднімає весь апарат.

Якийсь час Жинь обмірковувала його слова. Вона вже починала розуміти, до чого він хилив, але не була впевнена, чи сподобається їй висновок.

— Моя вага значно більша за паперову кулю.

— А тут уже йдеться про співвідношення, — наполягав Кітай. — Наприклад, важчій пташці потрібні більші крила.

— Але навіть найбільша пташка крихітна в порівнянні з…

— Тоді тобі потрібні ще більші крила. Ще гарячіше полум’я. Але ти володієш найсильнішим джерелом жару з-поміж усіх, що нині існують, тож нам лише треба пристосувати твій апарат таким чином, щоб дати йому потрібну для польоту силу. Зробити його твоїми крильми, якщо хочеш.

Жинь кліпнула, а потім опустила погляд на купу шкіри й металу.

— Та ти, певно, жартуєш.

— Анітрохи, — радісно сказав він. — Хочеш його випробувати?

Вона обережно розгорнула апарат. Він виявився несподівано легким, а шкіра гладенькою на дотик. Вона замислилася, де Кітай знайшов необхідний матеріал. А потім підняла конструкцію, зачудовано розглядаючи акуратні стібки.

— І все це ти зробив за тиждень?

— Ага. Але думав про це вже давно. Ідею підкинув Жамса.

— Жамса?

Кітай кивнув.

— Половина боєприпасів засновані на аеродинаміці. Він витратив немало часу на те, щоб з’ясувати, як змусити снаряди летіти правильною траєкторією.

Жинь була не в захваті від того, що мусила довірити своє життя розробці хлопчиська, чиєю найбільшою пристрастю було спостерігати за тим, як щось вибухає, але припустила, що на цьому етапі варіантів у неї небагато.

Кітай допоміг їй якомога міцніше застебнути ремені на грудях. Залізні прутики незручно прилягали їй до спини, але в усьому іншому крила виявилися несподівано гнучкими й легко оберталися за кожного руху її рук.

— Знаєш, Алтань любив створювати собі крила, — сказала вона.

— Справді? Він умів літати?

— Сумніваюся. Вони були з полум’я. Гадаю, він просто вважав, що це гарно.

— Ну, а я вважаю, що ми можемо дати тобі функціональні крила, — він затягнув ремені навколо її плечей. — Усе прилягає нормально?

Вона підняла руки, трохи почуваючись кажаном-переростком. Шкіряні крила були дуже гарні, але занадто тонкі, щоб утримати вагу її тіла. Переплетення дротиків, які тримали апарат укупі, також видавалися страшенно тендітними. Жинь була впевнена, що зможе переламати їх на коліні.

— А ти впевнений, що цього вистачить, аби підняти мене?

— Я не хотів додавати занадто багато до твоєї ваги. Прутики тонкі, але так і треба. Варто зробити їх трохи важчими — і ти впадеш.

— Або вони можуть зламатися — і я розіб’юся на смерть, — зауважила вона.

— Вір у мене хоч трохи.

— Я ж нашкоджу тобі, якщо розіб’юся.

— Знаю, — він говорив надто легковажно, щоб це її втішило. — Випробуймо їх?

Вони знайшли на скелі відкриту місцину, достатньо далеко від будь-чого горючого. Кітай хотів перевірити винахід, штовхнувши Жинь із виступу, але неохоче погодився, щоб вона спробувала спершу підлетіти над землею.

Сонце тільки-но починало сходити над Червоними скелями. Жинь це видовище здалося б навдивовижу гарним, якби вона не боялася так сильно, що чула, як її серце бухкає в грудях. Жинь вийшла на середину галявини й силувано змахнула руками. Вона почувалася водночас і дуже наляканою, і дуже дурною.

— Ну ж бо, вперед, — Кітай відступив на декілька кроків. — Спробуй.

Жинь зніяковіло змахнула крилами.

— То мені просто… спалахнути?

— Гадаю, що так.

Вона примусила полум’я танцювати спочатку на долонях, а потім переповзти на шию і плечі. Верхній частині її тулуба було приємно тепло, але крила майже миттєво почали з шипінням димитися.

— Кітаю? — стривожено скрикнула вона.

— Це лише з’єднувальна речовина, — сказав Кітай. — Усе нормально, вона просто вигорить…

Її голос повищав на декілька тонів.

— Нормально, що з’єднувальна речовина вигорить?

— Це тільки надлишок. Гадаю, решта триматиметься, — Кітай говорив не надто переконливо. — Я хотів сказати, що ми перевіряли речовину в кузні, тож теоретично…

— Добре, — повільно протягнула Жинь, і в неї затремтіли коліна. Їй страшенно паморочилося в голові. — Нащо я це дозволила?

— Бо якщо ти помреш, то і я помру, — сказав він. — Можеш зробити полум’я трохи більшим?

Жинь заплющила очі. Розкриваючись від гарячого повітря, шкіряні крила піднялися по боках.

А потім вона відчула її, сильну тягу, що смикала верхню частину тіла, немовби велетень нахилився й хапав її під руки.

— От лайно, — видихнула Жинь. Вона глянула вниз. Її ноги відірвалися від землі. — Лайно. Лайно.

«Велика Черепахо». Вона справді піднімалася, навіть не докладаючи зусиль, її буквально тягнуло вгору. Жинь смикала ногами, борсаючись у повітрі. Вона не могла контролювати напрямку руху й не розуміла, як сповільнити підйом, але, святі боги, вона летіла.

Кітай крикнув їй щось, але вона не чула через ревіння полум’я, що огортало її.

— Що? — крикнула вона йому.

Кітай змахнув руками й побіг зиґзаґами.

Він хоче, щоб вона летіла вбік? Жинь складно уявляла собі механізм такого польоту. Вона могла зменшити силу полум’я з одного боку. Але щойно спробувала це зробити, то мало не впала й урешті незграбно зависла в повітрі в такій позі, що стегно опинилося на рівні голови. Вона квапливо вирівнялася.

Отже, горизонтально вона летіти не могла. Але як напрямок руху змінювали пташки? Жинь спробувала пригадати. Вони не рухалися лише в один бік, вони махали крилами. Вони не зависали, а ширяли.

Жинь декілька разів змахнула крилами й піднялася в повітря ще на метр. Потім прилаштувала кут згину рук таким чином, щоб крила били вбік, а не вниз, і спробувала знову.

І миттю накренилася ліворуч. Така швидка зміна напрямку збивала з пантелику. У животі поважчало, а полум’я нестямно запалахкотіло. На мить Жинь утратила галявину з поля зору і змогла вирівнятися лише за метр-півтора від землі.

Вона смикнулася, пірнаючи, і голосно вдихнула повітря. Доведеться добряче потренуватися.

Жинь змахнула крилами, щоб відновити висоту. І злетіла швидше, ніж очікувала. А потім змахнула знову. І знову.

Як високо вона зможе піднятися? Кітай досі кричав їй щось із землі, але вона була надто далеко від нього, щоб розібрати слова. З кожним рівномірним помахом крил вона піднімалася все вище й вище. Земля була запаморочливо далека, але її погляд був прикутий лише до величезного простору неба над головою.

Як високо вогонь зможе її підняти?

Жинь не стрималася й захихотіла, злетіла й полегшено засміялася високим, відчайдушним, нестямним сміхом. Вона піднімалася доти, доки вже не могла розгледіти обличчя Кітая, доки Арлон не перетворився на крихітні цятки зелені й сині, доки вона не пробилася крізь товщу хмар.

А потім Жинь зупинилася.

Вона зависла в синіх просторах наодинці з собою.

Тієї миті її омив спокій, якого вона ще ніколи не відчувала на своїй пам’яті.