Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Ясновельможний пане, моя пані, — на порозі завмер один із гвардійців-північан. — Є новини, однак... — очі його бігали, руки трохи тряслися. Він красномовно покосився на дитину.

— Гайдо, проведи, будь ласка, Аділя в кімнату, йому вже час відпочивати.

— Мамо, а як же ще одна казка? — засмутився хлопчик.

— Трохи пізніше, рідний. Упевнена, що пані Лейла тепер буде у нас частою гостею. Адже так?

Лейла встала і вклонилася:

— Для мене це буде честю, мій пане. Із задоволенням відвідаю вас знову.

Хлопчик ображено роздув щічки, але все-таки кивнув, прощаючись. Гайда підхопила його на руки й, тихо муркочачи щось нерозбірливе на вушко, зникла за дверима. Слідом за нею потяглися й інші служниці, адже їм обов'язково треба було приготувати покої ясновельможного пана до сну: запнути фіранки, пересвідчитися, що жодна вуглинка раптово не викотилася з каміна на килими, допомогти Аділю перевдягнутися й вмитися та зробити ще купу дрібних справ, аби юний пан зміг як слід відпочити.

— Говори, — Арселія повернулася до гвардійця, щойно пересвідчилася, що її син не почує нічого небажаного.

— Моя імператрице, боюся, це погані новини. Верховний жрець, пан Іліяс... Він... мертвий.

Уд із дзвоном розколовся об мармурову підлогу, випавши з рук Лейли.