Читати книгу - "Містична річка"

його в свою машину, і його голова виглядала в заднє вікно, розчиняючись у тіні в міру того, як зростала відстань.

Я не хотів би, щоб це був ти, Дейве. Справді не хотів би.

Він підняв кухля й звернувся до Кейті. Тато спіймав його, моя люба. Тато його покарав.

— Розмовляєш сам із собою?

Джиммі підвів голову й побачив Шона, який вийшов з автомобіля, тримаючи в руках бляшанку з пивом. Побачивши величезну пляшку Джиммі, він усміхнувся:

— Маєш якийсь привід?

— Важка ніч, — відповів Джиммі.

Шон кивнув головою.

— У мене вона теж була нелегкою. Я бачив кулю зі своїм ім’ям на ній.

Джиммі посунувся, й Шон сів поруч.

— Чому ти приїхав мене сюди шукати?

— Твоя дружина сказала, що ти, певно, тут.

— Моя дружина?

Джиммі ніколи не розповідав їй про свої поїздки сюди. Господи, та вона справжній детектив.

— Так от, Джиммі. Ми домоглися сьогодні успіху.

Джиммі зробив великий ковток із пляшки, відчуваючи, як затремтіло його серце.

— Успіху?

— Так. Ми схопили вбивць твоєї дочки. Схопили готовими.

— Убивць? — перепитав Джиммі. — У множині?

Шон кивнув головою.

— Власне кажучи, дітей. Їм по тринадцять років. Син Рея Гарріса й хлопчисько на ім’я Джонні О’Ші. Півгодини тому вони зізналися.

Джиммі відчув, як ніж увійшов йому в мозок крізь вухо й вистромився назовні крізь друге. Розжарений ніж пронизав йому мозок.

— Жодних сумнівів? — запитав він.

— Жодних, — підтвердив Шон.

— Чому?

— Чому вони це зробили? Вони навіть не знають. Вони гралися з пістолетом. Побачили, як до них наближається автомобіль, і один ліг посеред вулиці. Автомобіль попав у кювет, відмовила передача. О’Ші підбіг до машини з пістолетом, каже, він хотів її лиш налякати, але пістолет вистрелив. Кейті вдарила його дверима, й хлопці кажуть, це їх розлютило. Вони погналися за нею, бо не хотіли, мовляв, щоб вона комусь розповіла, що вони мають пістолет.

— А чому вони її били? — запитав Джиммі й хильнув іще віскі.

— Рей молодший мав хокейну ключку. Він не відповідав на мої запитання. Він німий, тобі це відомо? Але О’Ші сказав, вони її били, бо вона розгнівала їх тим, що втікала. — Шон стенув плечима, так ніби крайнє безглуздя того, що сталося, приголомшило навіть його. — Малі мерзотники, — проказав він. — Боялися, вона їх викаже, а тому вбили її.

Джиммі підвівся. Він роззявив рота, щоб ковтнути повітря, але ноги йому підігнулися, й він знову сів на сходи. Шон поклав руку йому на лікоть.

— Розслабся, Джиме. Зроби кілька вдихів.

Джиммі побачив, як Дейв сидить на землі, затуляючи долонями розколину, яку Джиммі накреслив своїм ножем на його животі. Він почув його голос: «Подивися на мене, Джиммі. Подивися на мене».

— Мені зателефонувала Селеста Бойл, — промовив Шон. — Вона сказала, що Дейва немає вдома. Завважила, він трохи схибнувсь останніми днями. Сказала, що ти, Джиммі, можеш знати, де він є.

Джиммі спробував щось сказати. Він розтулив рота, але в його горлянку напхалося щось схоже на вологу вату.

Шон промовив:

— Ніхто більше не знає, де може бути Дейв. А нам, Джиме, важливо побалакати з ним, бо він може щось знати про типа, якого вбито біля «Останньої краплі» тієї самої ночі.

— Убито тієї самої ночі? — спромігся вимовити Джиммі, перш ніж його горло знову забилося мокрою ватою.

— Атож, — підтвердив Шон, і в його голосі прозвучали суворі ноти. — Педофіла з трьома судимостями. Справжній шматок лайна. В поліції висунули версію, що хтось зловив його, коли він трахався з дитиною, і загнав на той світ. Так чи так, — сказав Шон, — а ми хочемо поговорити про це з Дейвом. Ти знаєш, де він, Джиммі?

Джиммі похитав головою, відчуваючи проблеми зі своїм периферійним зором, перед його очима, схоже, утворився тунель.

— Не знаєш? — перепитав Шон. — Селеста твердить, вона сказала тобі, що, на її думку, Дейв убив Кейті. Нібито їй здалося, ти подумав те саме й повзяв намір щось робити.

Погляд Джиммі впирався в тунель, що закінчувався решіткою стічної канави.

— Ти тепер щомісяця посилатимеш по п’ятсот баксів Селесті, Джиммі?

Джиммі підняв голову, і кожен з них водночас побачив на обличчі другого: Шон зрозумів, що вчинив Джиммі, а Джиммі побачив, що саме зрозумів Шон.

— Ти це зробив, еге? — сказав Шон. — Ти його вбив.

Джиммі підвівся, тримаючись за перила.

— Не розумію, про що ти говориш.

— Ти вбив їх обох — Рея Гарріса й Дейва Бойла. Господи, Джиммі, я приїхав сюди, думаючи, що вся ця версія — нісенітниця, але з виразу твого обличчя бачу, що так воно й було. Ти божевільний, ти психований шматок лайна. Ти це зробив. Ти вбив Дейва. Ти вбив Дейва Бойла. Нашого друга, Джиммі.

Джиммі пирхнув.

— Нашого друга. Атож, хлопче з Пагорбів, він був твоїм добрим другом. Ти не розлучався з ним, еге ж?

Шон наблизив своє обличчя до його обличчя.

— Він був нашим другом, Джиммі. Ти хіба забув?

Джиммі подивився Шонові в очі. Йому здалося, він хоче врізати йому ляпаса.

— Востаннє я бачив Дейва, — сказав він, — у своєму домі вчора ввечері. — Він відштовхнув Шона й перейшов вулицю. — Більше я не бачив Дейва.

— Ти підлий виродку!

Джиммі обернувся й розвів руки, дивлячись на Шона.

— То заарештуй мене, якщо ти такий упевнений.

— Я добуду докази, — сказав Шон. — Ти знаєш, я їх добуду.

— Ти добудеш гівно, — сказав Джиммі. — Дякую тобі, що ти схопив убивць моєї дочки, Шоне. Справді, дякую. Може, тільки шкода, що ти не зробив цього трохи раніше.

Джиммі стенув плечима, обернувся до нього спиною й пішов униз по Ґеннон-стрит.

Шон дивився йому навздогін, аж поки не втратив його в темряві під зламаним вуличним ліхтарем навпроти колишнього Шонового будинку.

Ти це зробив, подумав Шон. Ти справді зробив це, холоднокровний звіре. І найгірше, що я знаю, який ти обережний, бандите. Ти не лишив нам ніяких слідів. Це не в твоїй природі, бо ти чоловік деталей, Джиммі. Ти збіса підступний і хитрий.

— Ти забрав у нього життя, — сказав Шон уголос. — Хіба я помиляюся, підлий чоловіче?

Він кинув порожню бляшанку з-під пива на узбіччя, пішов до свого автомобіля й зателефонував