Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

мені наслідки… погані наслідки. — Він понурив голову. — Кажуть, у столиці приземлилося трохи вояків флоту, які пережили його катастрофу. До них потягнулися люди. Вони прагнуть безпечності, і не мені їх судити.

— Давайте впрост, — Рейчел похилилася на бурштинову брилу. — Ви передумали? Вже не хочете міняти систему?

— Ні! Що ви, ні! — Буря аж підскочив. — Просто системи більше не існує. Її зруйнували не комітети, не совєти і не робітничий клас. Її зруйнували бажання людей, які раптом стали справджуватися. Але ж послухайте. От ви самі маєте вигляд, немовби щойно із битви! Повсюди біженці. Як тільки я покінчу тут зі своїми справами, то повернуся в Плоцьк і вже там на місці спробую розібратися, як цю стабільність можна забезпечити. Не хочете разом зі мною?

— Стабільність, — повторив за ним Мартін. — Але ж які тут можуть бути справи? Навіщо ви тут? Де цивілізацією навіть не пахне.

М’яко кажучи, Спрінґфілд видавав бажане за дійсне, подумала Рейчел. Вона понуро озирала ліс. Здолати таку відстань, тільки щоб дізнатися, що спізнилась на три тижні, що могла змінити хід історії на краще, що Фестиваль начисто зруйнував суспільний уклад як такий на цілій планеті, перемоловши його в інформаційному блендері на максимальній швидкості. Всю цю інформацію важко було перетравити. А ще вона втомилася, до смерті втомилася. Вона старалася, як і Мартін. Три тижні. Якби ж Мартін зазнав невдачі…

— У цій брилі дехто є, — повідомив Рубенштейн.

— Що?

Перед розподіленим роботичним зором Рейчел постала складна тривимірна модель пагорба. Ось по його схилу дряпається Василій. Ось Мартін. А ось брила…

— Людина всередині, — кивнув Буря. — Все ще жива. По суті, він хоче пасажиром приєднатися до Фестивалю. І я розумію чому. Із його перспективи в цьому є сенс. Але боюся, наш надзвичайний комітет матиме заперечення — він їм потрібен тільки мертвий. Столичні реакціонери теж заперечуватимуть, хоча і з інших причин. Їм він потрібен назад. Колись він служив губернатором планети, аж поки не справдилося забагато надто особистих, глибоко персональних побажань. Посадове недбальство. — Рубенштейн кліпнув очима: — І сам би не повірив, але…

— Ага. Так чому ж він насправді не може приєднатися до Фестивалю?

— Бо приверне цим їхню увагу. Фестиваль надає послуги за інформацію. Він уже розказав їм усе, що знав. І я — теж. Що нам тепер робити?

— Нісенітниця! — мовив Мартін. — Невже Фестиваль бере пасажирів тільки за плату?

— Як не дивно, але саме так до них потрапили і Периферія, і Критики. Останні й досі ніяк не розплатяться, тому надають послуги, коментуючи всі свої знахідки на високому рівні.

Буря знову сів.

— Агов, Критику! — заволав Мартін:

Нижче по схилу піднялася Сестра 7-ма:

— Питання? — лунко відізвалася вона.

— Як вам добратися додому? — крикнув їй Мартін.

— Закінчити Критику! Ліфт-обмін.

— Пасажира не взяли би з собою?

— Хо! — Сестра 7-ма подибала нагору. — Ідентичність питання?

— Вітрифікована особа в цій комірці. Кажуть, була колись тут губернатором.

Критикеса підійшла ближче. Рейчел постаралася не відсахнутися від її липкої постави з рослинним духом.

— Можемо брати вантаж, — прогуркотіла Сестра 7-ма. — Дайте причину.

— Е-е-е… — замислився Мартін і поглянув на Рейчел. — Фестиваль асимілює інформацію, правда ж? От ми з військово-космічного флоту. Маю цікаву історію.

Сестра 7-ма кивнула.

— Інформація. Корисна, так. Низька ентропія. Пасажир…

— Вітрифікований, — перервав її Буря. — Очевидно, самим же Фестивалем. Прошу, тільки чесно. Дехто з моїх колег не схвалює, а реакціонери…

Якесь шосте чуття змусило Рейчел озирнутися. Це був Василій. Він небезпричинно обійшов пагорб з іншого боку. Тепер вона бачила, що в руках він стискав якесь руків’я, нібито без леза. Вираз на його обличчі був несамовитий.

— Буря Рубенштейн? — ахнув він.

— Це я. А ви хто? — Рубенштейн розвернувся до новоприбулого.

Немов маріонетка в руках ляльковода напідпитку, Василій ступив два невпевнені кроки вперед.

— Я твій син, мерзотнику! Ще не забув мою матір? — і він здійняв енергетичний ніж.

— От чорт!

Рейчел раптом звернула увагу на статичне потріскування, яке навіть зараз частково приглушувало її імпланти, намагаючись їх переконати, що тут нікого немає, що нічого з цього не відбувалося насправді. Усе стало ясно, набагато ясніше. Вона тут не єдина особа з імплантами високого рівня.

— Мій син? — спантеличено повторив за ним Рубенштейн, і вираз на його обличчі став зрозумілішим. — То Міллі дозволили тебе залишити після мого вигнання? — Він підвівся: — Сину мій!

Василій зробив у його бік випад, невправний, але дуже завзятий. От тільки в Бурю він не поцілив. Мартін устиг його повалити долілиць, підскочивши ззаду.

Із пронизливим скреготінням енергетичний ніж прошив віко скрині, ввітнувши мільйони якнайтонших мікросхем. І поки юнак намагався видобути назад свою зброю із неї, вона зайнялася містичним мерехтливим світлом та пахкнула димком із запахом свіжих дріжджів. Надпровідне моноволокно, утримуване в напнутому стані зловісно могутнім магнітним полем — цей ніж здатен був розрізати практично все на світі. Мартін перекотився на спину і глянув угору саме тієї миті, коли Василій, чиє обличчя немов убралося у в’ялу маску, підійшов до нього із здійнятим для удару ножем. Тієї ж миті пролунало коротке дзижчання, очі прокуратора закотилися, і він повалився на скриню.

Рейчел опустила станер і повернулася в нормальний режим, в неї пекли руки та грудина. Вона важко хекала, серце