Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

мідним купоросом і ще багатьма новомодними штукенціями — нічого не допомогло.

— Зрозуміло, — зітхнув Нік, — А що з людьми, що сталося з ними?

— Після того, як вони скуштували яблуко, частина інформації їм відкрилась у вигляді галюцинацій і вони покинули Рай. Зрештою скільки можна було їм сидіти на одному місці? Століття минуло, а довкола нічого не змінювалося.

— Століття?

— Звісно, первісні люди жили довше, ніж сучасні. Але і їм була властива цікавість. Їм хотілося побачити, що відбувається за брамою Раю. Тим паче, що скуштувавши плід, вони довідались про інші світи і планети, про моря, гори, океани, острови, атоли, зорі, галактики і про двоногих істот, що вільно подорожували всесвітом.

— Зачекай, — вигукнув Нік спантеличено, — яких істот? Настільки я пам’ятаю, на початку їх було лише двоє — Адам та Єва.

— Але ж світ існував задовго до них. І задовго до них розумні істоти населяли ери і вже на той час розвиток окремих сягнув такого рівня, що вони могли вільно мандрувати міжзоряним простором.

— Ти про технічний прогрес?

— Я про телепортацію. Але це не головне. Розумієш, коли ті двоє довідались про будову Всесвіту, їм закортіло все побачити на власні очі і вони вирушили назустріч пригодам.

— І що ж, вони вийшли на контакт з розумними істотами, які населяли землю?

Херувим зітхнув.

— Боюсь, що ні. Інакше їм не довелося б поневірятися так довго. Сам я про їхнє життя знаю мало, але ваші літописи напевно зберегли чимало переказів.

— І все ж таки дивно, що вони не перетнулися.

Херувим стенув плечима.

— Кажу ж тобі: скуштувавши яблуко, вони отримали лише дещицю знань. Вони не мали уяви про багатовимірність простору, про паралельні ери, про те, заради чого створений світ… А розумні істоти, що населяли інші виміри мабуть не знайшли в них нічого цікавого, отже, контакту і не сталося.

— Думаю, Адам і Єва вирішили, що їх розвели, — підсумував Нік.

— А дорогу назад без компасу, карти, жодних засобів для пересування і будь-яких орієнтирів їм і справді знайти було нереально. Та ще й спитати ні в кого. — підхопив Херувим. — Щоправда, після їхньої витівки за наказом Трьох біля Раю возвели не обпікаючі вогняні ворота і поставили нетліючий факел. Сяйво від цих предметів розтікалось на сотні світлових років. Троє сподівались, що воно вабитиме людей і цікавість зрештою приведе їх під стіни Раю. Але сталося не так як гадалося. Люди злякались, що вогонь спопелить їх і почали ще більше сторонитися Раю. Так з’явилась легенда про його неприступність.

Нік закрив очі і надовго замислився. Почуте настільки суперечило його знанням, що він розгубився. Одне він збагнув: світ ніколи не розкриває всі свої таємниці, уявлення про справедливість можуть бути помилковими, а сприйняття наслідків як кари лише — ознака невисокого рівня розвитку.

Частина 3
1

Коли Севен, перша і найпрудкіша помічниця Срібного, нарешті поминула усі охоронні системи і опинилася перед босом, той якраз цідив золотистий чай найвищого ґатунку, зібраний на плантаціях Цейлону.

— О, Севнен, нарешті, — мовив він артистично, — голубко, налий собі чаю. — зі свіжого врожаю, вчора доставили спецрейсом. Спробуй — не пошкодуєш такий букет, а аромат…

— Скажіть від кого увесь цей захист? — перейшла у наступ Севен. І її блакитні очі спалахнули холодним сяйвом. — Ви мене в чомусь підозрюєте?

— Облиш, квітко моя, — гортанно проспівав Срібний. — Місце сили — секретний об’єкт. Сюди не може ступити нога жодного нашого ворога — його просто знищить енергетичний розряд.

— Тоді навіщо все це?

— Ці перевірки — банальна формальність. Вони були встановлені ще до мого намісництва, аби відмінити їх потрібно рішення Трьох. Ти ж знаєш як складно мені домовитися з братами. Нехай вже лишається все як є.

— Коли так, то чи вкрай потрібно було кликати мене сюди? Могли б зустрітись в менш засекреченому місці… — невдоволено буркнула Севен.

— Тобі дуже пощастило, Севен, сюди втрапляють одиниці. Тут святая святих. Звідси, з лабораторії, здійснюється управління всіма ерами. І зараз ми з тобою тут лише удвох — запам’ятай цю мить.

Дівчина скривилась. Вона ненавиділа пафос.

— Для чого Ви забрались в цю лабораторію? Хочете змінити хід історії в котрійсь з ер?

— Севен, ти мене маєш за самодура? Навіщо мені щось змінювати? Найцікавіше в історії — імпровізація.

Севен хмикнула.

— Доки в історії не з’явиться хтось могутніший за Вас.

— Хто може бути могутніший за Нас, Севен, — спитав він вкрадливо, — ти знаєш щось, чого не знаю я?

— Та ні, це були філософські роздуми вголос.

— Лише тут, Севен, лише тут я поза зоною досяжності моїх надокучливих братів. Вони, щоправда, теж мають доступ в лабораторію, але не думаю, що комусь із них спаде на думку… — Срібний примружився.

— Отже, Ви ховаєтесь від ваших братів.

— Я ні від кого не переховуюсь, Севен. — вдавано розсердився Срібний. — Хіба я схожий на дитину, що грається в піжмурки? Хочу лише поговорити з тобою наодинці про подорож нашого героя — Ніка Арні. Чи ти може подумала, що я запропоную тобі щось інтимніше. Ха-ха-ха…

Севен скривилась так, немовби ковтнула нерозведеного лимонного соку.

— Нік, ось хто вас турбує.

— Скажи мені, пташко моя, чому я не міг розшукати його ні в Ері Водолія, ні в Ері Риб, ні в інших, ближчих до лабораторії ерах, коли він був там? Адже у віртуалці ніщо не може сховатися, а йому це вдавалося. В чому тут секрет?