Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

Епілог

Мілаїрці все ж таки вирушили в дорогу. Першими поїхали карети короля.

Баронеси, перед тим як сісти в екіпажі, стріляли поглядами в Асгейра, щедро обдаровуючи його почестями за взяття Ольдовії, потім по черзі кидали на нього млосні прощальні погляди, поки займали свої місця.

Я лише похмуро на це косилася, зминаючи в руках хустинку.

- Ці дівчата зараз від маршала шматок відкусять одними поглядами, - коментувала поруч Альба. Довелося шикнути на неї, щоб не накручувала мене, бо вже хотілося зовсім не аристократично запустити чимось важким у світлих леді. Покоївка ображено запихкала, але все ж таки відійшла, хоч через хвилину я почула перешіптування інших служниць, які також обговорювали нового пана та його можливі зв'язки з мілаїрськими аристократками.

Коли карети баронес нарешті зникли за брамою палацу, Асгейр підійшов до мене, схилився до вуха і прошепотів:

- Ніхто з них мене абсолютно не цікавить, жодна не зрівняється з тобою, але ти дуже мила, коли ревнуєш.

Не чекаючи відповіді, чоловік випростався і попрямував до Болдра.

Згоряючи від сорому, я опустила голову, щоб приховати палаючі щоки, і теж поспішила до карети принца, бажаючи попрощатися з Домінікою-Франческою.

Колишня принцеса Ольдовії запевнила мене, що її життя триватиме, і вона, звичайно, дуже сумує по матері, але звільнитися від гніту батька і потрапити під опіку цілком уважного, хоч і дуже своєрідного Болдра, вона навіть рада.

Варто визнати, що поняття про щастя та добробут у всіх різне. Я, наприклад, зможу змиритися з другим принцом у ролі дівера, але чи наважилася б я стати його дружиною? Дуже навряд.

Останнім до мене підійшов попрощатися Арне. Бард також вирішив повернутися до столиці, він обіцяв закінчити баладу там, а у Вомон-ле-Тіссен навідатися влітку.

Чоловік уже хотів вимовити прощальні слова, коли я тихо запитала:

- Коли ви говорили про те, що бачите мене королевою, ви мали на увазі Торгніра?

Арне Йансе кілька секунд розмірковував, потім знизав плечима:

- Не можу відповісти однозначно. Просто бачив вас на троні.

- Я рада, що ви помилилися, - посміхнулася, зовсім не намагаючись зачепити чоловіка. Він покірно схилив голову і сказав:

- Можливо, я помилився, світла леді, - після цього підняв погляд і хитро закінчив: - А може, дивився трохи далі в майбутнє.

Я тільки здивовано кліпала очима, а бард схилився до Коррадо, який ховався за моєю спідницею. Простягнув йому руку:

- Прощайте, молодий пане. Добре доглядайте за мамою.

Хлопчик потиснув протягнуту долоню і дуже поважно закивав.

Останні карети залишили фортецю і попрямували на південь, геть із густих хвойних лісів, укритих снігом, до столиці Мілаїри, де в цей час починається сезон дощів. Вомон-ле-Тіссен міг зітхнути спокійно, і продовжувати переживати холодну північну зиму в очікуванні відлиги, яка принесе з собою новий виток життя, новий клопіт і нові історії.
 

****

Дорогі читачі!
Дякую всім, хто пройшов шлях із головними героями книги!
Дякую за підтримку, коментарі та зірочки! Для автора це дуже важливо!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

З цією книгою читають Любовне фентезі 394831 Сіра кішечка Темного володаря Аманді Хоуп 342935 Фентезі 411281 Весільний вінець Олеся Лис 651063 Фентезі 416209 Обурливо гарна, або Ліки Його Високості Ольга Обська 903857