Читати книгу - "Нічний адміністратор"

світанку цього нового дня він був зовсім не на користь Стрельскі, а радше на користь принців з «чистої розвідки» по обидва боки Атлантичного океану.

Вони проїхали повз готель «Ґренд-Бей», улюблене місце Стрельскі, коли йому хотілося переконатися, що світ — елегантна і спокійна місцина, піднялися на пагорб, віддаляючись від берега, пристані і парку, і проїхали крізь металеві ворота з електричним управлінням туди, де Стрельскі ще ніколи не бував, — у квартал Санґлейдс, що вражав несмаком, де розбагатілі на наркотиках товстосуми крутять свої оборудки, трахаються і насолоджуються життям, маючи чорношкіру охорону і чорношкірих швейцарів, але білі столи і білі ліфти. Варто лише проїхати ворота у квартал, як виникає відчуття, ніби ти потрапив у значно небезпечніше місце, ніж той світ, від якого тебе ці ворота захищають. Тому що бути таким багатим у такому місті настільки небезпечно, що дивує, як усіх тутешніх мешканців ще не знайшли мертвими у їхніх велетенських ліжках.

Щоправда, сьогодні рано-вранці внутрішнє подвір’я було переповнене поліцейськими автівками і фургонами телевізійників, і машинами «швидкої допомоги», і рештою елементів апарату контрольованої істерії, які мали б пом’якшити кризову ситуацію, але насправді лише упиваються нею. Шум і вогні ще більше посилювали відчуття нереальності, яке переслідувало Стрельскі ще з тієї миті, як поліцейський хриплим голосом повідомив йому новину, тому що «ми звернули увагу, що ви цікавитесь цим хлопчиною». «Мене насправді тут нема, — думав він. — Мені вже це колись снилося».

Він упізнав декількох працівників відділу вбивств. Короткі привітання. «Глібе, привіт. Вітаю, Рокеме. Радий тебе бачити. Господи, Джо, де тебе чорти носили? Хороше питання, Джеффе, може комусь було вигідно, щоб я не міг приїхати раніше». Він впізнав людей з власного агентства. Зокрема Мері Джо, з якою він якось переспав після офісної вечірки, на їхнє взаємне здивування, і серйозного хлопця на прізвище Метцґер, який виглядав так, ніби йому терміново потрібно було подихати свіжим повітрям, от тільки у Маямі свіжого повітря в принципі не було.

— Метцґер, хто там?

— Сер, поліція скликала сюди майже всіх, кого вони знають. Усе дуже погано, сер. П’ять днів без кондиціонера, так близько до сонця, це насправді огидно. Чому вони вимкнули кондиціонер? Серйозно, це ж просто варварство.

— Метцґер, хто сказав тобі приїхати сюди?

— Відділ вбивств, сер.

— Коли це сталося?

— Годину тому, сер.

— Метцґер, чому ти не зателефонував мені?

— Сер, вони сказали, що ви зайняті у контрольному пункті, але що ви в курсі.

«Вони, — подумав Стрельскі. — Вони надсилають ще один сигнал. Джо Стрельскі: хороший офіцер, але вже дещо застарий для цієї роботи. Джо Стрельскі: надто повільний, щоб працювати над справою «Флагмана».

На центральному ліфті, який обслуговував лише пент-хаузи на даху, Стрельскі без зупинок піднявся на останній поверх. Задумка архітектора була така: з ліфта потрапляєш у красиво підсвічену скляну галерею, яка була також і приміщенням для охорони, і, поки стоїш у цій галереї, намагаючись вгадати, чи тебе зараз згодують пітбулям, чи пригостять вишуканою вечерею і поведуть до пишногрудої повії, щоб трохи спалити калорії, можна насолоджуватися виглядом на басейн, джакузі, сад на даху, солярій, куточок для любовних ігор і решту незамінних елементів побуту скромного фахівця з наркоправа.

Молодий коп у білій масці попросив Стрельскі показати посвідчення. Стрельскі так і зробив, бо не любив дурних балачок. Молодий коп і йому запропонував маску, так ніби

Стрельскі щойно прийняли у якийсь закритий клуб. Після цього були спалахи фотоапаратів і люди у комбінезонах, яких треба було обминати, а ще стояв жахливий сморід, який крізь маску здавався ще різкішим. Далі було привітання зі Скрентоном з «чистої розвідки» і Руковські з офісу прокурора. А опісля знову і знову поставало те саме запитання: як, чорт забирай, «чиста розвідка» опинилася тут швидше за тебе? Далі знову був час казати «привіт» кожному, хто виглядав так, ніби може перегородити тобі дорогу, аж поки ти якимось дивом не проштовхуєшся до найбільш освітленого місця аукціону, на який зараз була схожа переповнена людьми квартира, якщо забути про запах: всі дивилися на «витвір мистецтва», робили записи, підраховували ціни і більше ні на що не звертали уваги.

І коли ти врешті дійшов до свого місця призначення, то перед тобою відкривався вигляд не на копію, не на воскову фігуру, а на автентичний оригінал доктора Пола Апостола і його теперішньої, чи то пак останньої, коханки: обоє повністю голі, як Апо і полюбляв проводити час на дозвіллі — завжди на колінах, як жартували ми, і зазвичай на ліктях, — шкіра обох дуже змінена, вони лежали на колінах обличчям один до одного, зі зв’язаними руками і ногами й перерізаним горлом, а крізь той проріз у горлі був протягнений язик — такий метод вбивства називається «колумбійська краватка».

Берр про все здогадався ще тієї миті, як Стрельскі отримав повідомлення, задовго до того, як дізнався його зміст. Йому достатньо було побачити, як раптово розм’якло тіло Стрельскі, коли повідомлення вразило його, мов постріл, і як він інстинктивно подивився Берру в очі і одразу ж відвів погляд, вирішивши дивитися на щось інше, поки йому переповідали решту інформації. Оцей погляд спочатку на Берра, а потім у бік, був красномовніший за тисячі слів. Цей погляд був одночасно і звинувачувальний, і прощальний. Він казав: це ти зробив, твої люди. І з сьогоднішнього дня мені дуже не хочеться сидіти з тобою в одному приміщенні.

Поки Стрельскі слухав, він швидко щось начеркав у своєму блокноті, потім запитав, хто впізнавав тіло, і байдуже записав ще щось. Потім він відірвав цей листок і поклав собі у кишеню, і Берр подумав, що це адреса, і по скам’янілому обличчю Стрельскі здогадався, що він їде туди і що йдеться про брудне вбивство. А потім Берру довелося спостерігати, як Стрельскі пристібає кобуру, і він подумав, що в старі добрі часи, за інших обставин, він запитав би Стрельскі, для чого їхати до трупа зі зброєю, а Стрельскі вигадав би якийсь англофобський дотеп і вони знову були б друзями.

Тому Берр назавжди запам’ятав мить, коли йому повідомили насправді не про одну, а про дві смерті: смерть Апостола і смерть дружби між двома колегами.

— Копи кажуть, знайдено мертвого чоловіка у квартирі брата Майкла на Коконат-Ґрув. Підозрілі обставини. Поїду з’ясую.

А потім попередження всім, крім Берра, хоча адресоване насамперед Беррові:

— Може бути хто завгодно. Може бути його кухар, водій, брат, чортзна-хто. Ніхто нічого не