Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

на мить, він створив в долоні вогняну кульку, потримав трохи та перервав заклинання.

— Чудово, чудово, чудово! — аж підстрибнула від захвату Істер. — А можна ще?

— Наступного разу, — відповів Нік. — Я тільки почав вчитися. Ось вивчу щось нове, обов’язково покажу.

Дорослих теж зачарувала ця маленька магічна вправа. Вони, звичайно, бачили магів раніше, але так близько з ними не стикалися. Правда, вони на відміну від дітей змогли стримати своє захоплення.

— Ніку, а що ти хотів від мене? — запитав трохи здивований Окертуз. — Як тобі вдалося дібратися до моєї майстерні? По дорозі сюди пару десятків набагато більших і багатих майстерень. До нас звичайні люди рідко доходять, а вже маги так взагалі я не пам’ятаю, коли були. Та й наскільки я знаю, учнів Школи повністю всім забезпечують на місці.

— Ну, ти й сам помітив, що я не звичайний учень, хоча б за віком, тому потреби у мене трохи інші, ніж у решти молодих учнів. А до тебе я йшов спеціально. Мені тебе порекомендував майстер по меблям зі Школи Майстер Ілтзе. Мені треба дещо зробити, а він сказав, що ти найкращий.

— Так, з Ілтзе ми знайомі. Ну, те, що кращий, це він дуже перебільшив. Але постараюся зробити що тобі треба.

— Так, Ігве, давай повертай Ніку його знак і допоможи мені тут поприбирати, а дорослі підуть в майстерню говорити про справу, — розпорядилася Раті.

— Справді. Підемо в крамницю та в майстерню. Я покажу, що у нас є, а ти вибереш, що тобі треба, — сказав, встаючи з-за столу, Окертуз. — Так, ви двоє, поглиначі пиріжків, пішли з нами.

— Окертузе, ну може не треба? Ми так наїлися. Нам краще тут посидіти, — жартома почав просити Рун.

— Піднімайтеся і пішли, — запобіг спробі Майстер.

Вони пройшли в будинок, де на першому поверсі розташовувалася крамниця. Нік оглянув товар, який там був. Більшу частину всього цього він уже бачив в інших майстернях на цій вулиці, поки йшов сюди. Що йому впало в очі, так це красиві орнаменти та малюнки на частині виробів, особливо на мідних. Напевно, це робота гнома Ереда. Але готові вироби його не цікавили, йому треба було замовити виготовлення потрібного йому предмета.

— Ну, як тобі наш товар? — запитав не без гордості Окертуз.

— Гарний товар, і роботу Ереда видно. Дуже красиво, — відповів Нік, помітивши, як стало задоволеним лице гнома. — Але я до тебе йшов, щоб замовити одну річ. Зможеш зробити?

— Ходімо в кузню. Якщо розкажеш що треба, ми подумаємо, чи зможемо це зробити, — сказав Майстер та повів усіх у внутрішній двір, де була кузня.

— Розповідай, що треба зробити? — запитав Окертуз.

— Розповідати було б довго, я тут трохи намалював. Сподіваюся, ти розберешся, — відповів Нік, простягаючи Майстру креслення.

— Нічого собі, — здивувався Окертуз, коли подивився на креслення. — Це, мабуть, сильніше за те, що ти маг. Я ще ніколи не бачив такого точного малюнка з розмірами, та ще й з різних сторін. Де ти такого навчився?

— Це називається креслення. Не важливо, де навчився. Ну, так що, зможеш зробити? — ухилився від відповіді маг. Йому зовсім не хотілося розповідати ковалю про п’ять років в технічному інституті.

— Та по такому, як ти сказав, кресленню, будь-який майстер все зробить. З якого матеріалу тобі це робити?

— Краще з міді. Зможеш?

— Звичайно зможу, але коштувати це буде чимало. Може, із заліза?

— Ні. Із заліза певне можна, але там буде вода, тому іржавітиме. А з міді іржавіти не буде, та й красивіше. А скільки коштуватиме? — запитав Нік. Він, безумовно, мав достатньо грошей, але краще дізнатися заздалегідь. Адже цін в Тротсі він зовсім не знав.

— Я думаю, що така штука з міді буде коштувати не менше десяти татінів. Матеріал дорогий.

— Не проблема. Роби, — відповів Нік. — Також мені потрібно буде два відра, бажано теж з міді, щоб не заіржавіли. Але одне звичайне, а одне не зовсім. Я креслення не зробив, та ось що подумав. Може ми зараз таке зробимо з залізного відра, а потім ти мені зробиш з міді. А залізне залишу тобі. Думаю, стане тобі в нагоді. Ну що, зробимо зараз, чи ви на сьогодні роботу вже закінчили?

— Звичайно, зробимо. Мені вже самому цікаво, що може бути незвичайного у звичайному відрі, — сказав Окертуз і, повернувшись до гномів, додав: — Давайте готуйтеся до роботи.

— Ми готові, — промовив Майстер, розклавши інструменти. — Кажи, що треба робити.

— Та нічого особливого. Я бачив, як ви вмивалися у дворі. Там ви один одному зливали воду. А як ви миєтеся, коли поруч немає нікого? — спитав Нік.

— Так весь час хтось поруч. Коли нікого немає, зачерпуємо з відра або з бочки.

— Тоді зараз ми зробимо простий пристрій, щоб кожен міг сам вмиватися. Він так і називається вмивальник. І мені ти його потім з міді зробиш, — продовжив Нік. — А зараз дай мені залізне відро. Дивись. Потрібно, щоб ти зробив одну сторону плоскою, а в центрі на дні невеликий круглий отвір. Пробуйте.

Рун взявся відточеними рухами виконувати те, що показав Нік. А Окертуз здивований став розпитувати Ніка.

— Та кому потрібне відро з діркою? Це ж тепер марна річ.

— Не поспішай. Зараз все побачиш. Поки Рун виконує свою роботу, ти мені зроби невеликий залізний