Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Вона вбита-а-а-а-а-а-а-а!..

Тому що його горло проткнула стріла Канріки. Ми виграли бій. Крехтенслокси прямували вниз. Гера витягнув стрілу з моєї шапки. А я розмотала шарф і обмотала ним прострелену руку Германа, хоч той і пручався. А коли ми сіли біля гори Праски, я побачила заплакану Кхибру.

Германа лікувала Іггірія, а я підійшла до подруги.

– Кхибро?

– Ненавиджу цю Ши-Рансу, – схлипнула вона.

– Що трапилося? Вона тебе вдарила? – злість миттєво спалахнула в мені.

– Ні, вона всю дорогу обзивала мене, говорила, що я нікчемна кухарка, нічого насправді не варта, що я тягар для її Хрумтика. Так би він був більш маневрений, пропонувала скинути мене як баласт.

Ну, це вже занадто!

– Ши! – я крикнула так голосно, що повернулися всі.

– О, пожалілася, – напустила на себе байдужість Ши-Ранса. – Чого тобі треба?

– Негайно вибачся перед Кхиброю! – зажадала я, уперши руки в боки.

– І не подумаю! За що? За те що відкрила їй очі на життя? Пфф! Пресвітлі боги, які ж ви наївні й дурні! – процідила крізь зуби ельфійка. – Вийдете років через п’ять-сім зі своєї академії. Ким? Кухарками? У Лартіоні жінки сидять удома, народжують, куховарять, перуть, прасують, прибирають і виховують дітей.

– Неправда! Моя тітка володіє таверною, мама Міларунн – кондитерською, батьки...

– Досить, – перебила мене Ши. – Це винятки з правил. Якщо ти не знахарка, не відьма, не цілителька, не віщунка, то немає тобі ніякої пошани. Ким ти вийдеш – куховаркою! Навіщо для цього в магічній академії вчитися? Що ти можеш створити видатного? Чим прославиш країну? Битками з дикої качки? Кашею зі шкварками? Чи пирогами з горохом?

Я не помітила, як усі оточили Ши-Рансу в щільне кільце. Скріраніель був біліший за сніг. Він вчепився однією рукою в іншу, аби не вдарити її. Йому це коштувало величезних зусиль.

– Що ви на мене так дивитеся? Нехай ці дві дурепи подивляться на життя реальними очима. Що їм світить? Працювати подавальницями або кухарками у другосортних тавернах. Усе життя смердіти смаженою цибулею і морквою. Де ви в пристойному суспільстві з’явитеся, коли запах в’їсться у вашу шкіру й волосся? Ніяке ельфійське мило або шампунь не допоможуть вам витравити його. Ти, – вона тицьнула витонченим випещеним пальцем у мене, – станеш хазяйкою таверни, це – межа мрій! Заради цього варто вчитися стільки років? Та тобі вона й так у спадок дістанеться! А ти, – вона показала на Кхибру, – будеш кухарчучкою. Ти ніколи не станеш шеф-кухарем! Ні-ко-ли!

– Це ще чому? – голос тролиці тремтів від злості.

– Тому що ти тролиця! Портрет її намалювали, га! Га-га-га! З короною на голові! Тримайте мене троє! Люба, я добра тобі бажаю: тролі з іклами, що стирчать, стають або посудомийками, або...

Вона не встигла договорити, Скріраніель все-таки не стримався і дав їй ляпаса. Ельфійка звискнула.

– За що?! За правду?! За те, що я їй з першого витка сказала правду?! Рані, ти звихнувся?!

Скріраніель знову замахнувся, але поруч став Лік і перехопив його руку.

– Не брудни себе об цю нікчемність.

На галявині повисла гнітюча тиша. Скріраніель кілька разів глибоко вдихнув та видихнув, активував кілька накопичувачів і побудував портал. Першими в нього стрибнули крехтенслокси, за ними – ельфи, після них – Вася.

– Вдома поговоримо, – жорстко сказав Рані й зробив крок у портал.

За ним вирушили й ми. Сказати, що ми були ошелешені – не сказати нічого. Вийшли якраз на задньому дворі Руаїкхарів. Діерг і Канріка відпустили кішок, ті, обганяючи одна одну, помчали в рідний ліс.

– Закінчимо завдання, потім увійдемо в будинок, – крижаний тон Іггірії не давав шансів на відступ.

Гуртом ми вирушили до Хранителя. Той чекав нас на березі Семиводної.

– Впоралися? Так швидко? – здивувався він.

Скріраніель поставив перед ним футляр зі сльозами Аргіни, Пристрасть Ліссейли, флягу з водою з першого витоку Семиводної і яскравий, немов маленьке сонце, маленький, як ґудзик, м’яч, мабуть, це й був останній артефакт, що його відкопали хлопці. Хранитель висунув довгий язик, немов пробуючи кожен предмет на смак.

– Справжнє, все справжнє, – задоволено прошипів він. – Скріраніеле, карту.

Ельф охоче подав Хранителю стару карту. Той моторно розгорнув її й шість пальців пробіглися старим ландшафтом Лартіони та сусідніх держав. Мені привиділося, чи карта ожила? Я кліпнула очима, ні, все залишилося на місцях.

Змій кільцями обвив кожен артефакт. Мені здалося, що він безрозмірний. Стриж у клітці ожив, щойно Хранитель розчавив сяючий м’яч. Змій відкрив мізинцем коробку зі сльозами Аргіни й випустив стрижа. Той підлетів до води, напився і попрямував просто до чорного каміння. Він підкидав дзьобом кожен камінь, а його хвіст, немов ножиці, розрубував їх. З кожної сльозинки вийшло по білосніжному зернятку. Зернятка підійнялися і закружляли в повітрі. Я відчула, як нагрівся Поцілунок Долі й дістала його з-за пазухи. Зернятка покружляли над нами і кинулися прямо в сапфір, який спалахнув променем світла вгору, а потім... карта справді заворушилася, складаючись по вигинах, які ми вважали просто неакуратним зберіганням. Вона стала схожа на гору з печерою. Синій промінь Поцілунку Долі впав у цю гору. А за кілька секунд карта розвернулася, вказуючи на точку на острові Двох Зорь. На ній з’явився напис: «Осередок Королеви». Хранитель Шепоту Рос спіймав стрижа, їхні очі зустрілися і спалахнули червоними вогниками.