Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Руйнуючи долі, Стів Маккартер

Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

9
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 259
Перейти на сторінку:

- Напад був раптовим. І це були не просто амаліони, Дезіре. З ними була Химерниця.

Поки що нічого нового для неї генерал не сказав. Його слова несли більше емоційного сенсу, аніж інформативного. Химерниця оцінювала його тон. Помірковано доброзичливий. Він теж умів ховати свої почуття.

- Так, ти ж була на місці події. Те, що це зробила Химерниця, ти й так уже знаєш. - упевнено продовжив генерал.

Компліменти. Занадто грубо. Дезіре не вважала за потрібне посміхнутися.

- Химерниця з червоним волоссям. І шрамом через око. Вона залишила лише одного. Щоб він передав тобі послання.

Дезіре хвилювало лише одне питання.

- Якого кольору?

- Ми не знаємо.

- Солдат не зміг помітити, яким кольором у ворога світилися очі? - здивувалася Дезіре.

- Атака була раптовою, жорстокою та смертоносною. У таких ситуаціях солдати багато чого забувають. - став на захист свого воїна генерал.

- Ще щось? - Дезіре нагородила Азаніеля піднятою бровою.

- Де саме ви зупинилися на четвертому рубежі? Нам може знадобитися допомога.

Жодного закиду. Просто запитання. “Нам” може знадобитися. Не “мені”. Він використовував слово “нам” навмисно, щоб нікого не роз'єднати, а навпаки, об'єднати.

Дезіре знизала плечима:

- Я поки що й сама не знаю. Зайдеш на четвертий рубіж, побачиш найкрасивішу будівлю – це і буде наша. Я так і шукатиму. Звісно, за умови, що його не зайняли раніше за нас водоноси чи ті звірі… звірезаклиначі… Не пам'ятаю, як їх там. А ще чемпіони та майстри. Звід, та у Максуда така армія, не знаю, де ми там всі і розмістимося. Природжений командир, Єдність його забери.

Химерниця секунду спостерігала за почервонівшим обличчям Азаніеля. Вона посміхнулася, підвелася, і попрямувала до дверей. Не доходячи до неї кількох кроків, вона зупинилася.

- Не спитаєш, чому? - запитала вона.

- Не мені тебе засуджувати. - отримала вона відповідь.

Все ж таки не стримався. Дезіре задоволено посміхнулася. Значить, не заслужив на отримання пояснення. Вона вийшла. Даміана вже не було поряд.

Дезіре подумала про те, як їй доведеться знову пройти через всі рубежі по цій вулиці, що весь час петляє. Її кинуло в піт. Химерниця пішла вперед і відшукала найближчі сходинки на стіну. Дівчина збігла по них і завмерла на краю стіни. Вона оглядала четвертий рубіж. У лівій частині вона побачила чемпіонів. Їхній командир про щось жваво сперечався з Жазелізе. Навколо милої дівчинки стояло стільки громадин у чорних обладунках, але, судячи з того, як вона трималася і як жестикулював командир, це її анітрохи не бентежило. Очевидно, що клерк зайняла свою позицію і не думала відступати ні на сантиметр. Здавалося, що це саме та мила дівчинка контролює ситуацію, а не тисячне військо найкращих у світі воїнів. Дезіре посміхнулася. Треба буде до цієї дівчини придивитися. Вона не проста людина. Максуд би не взяв у свою команду звичайну людину. Тим паче таку марну. На перший погляд. Химерниця вирішила, що Жазелізе потребує більш детального вивчення. Все ще посміхаючись, Дезіре почала оглядати решту рубежу. Майже всі будинки були однаковими. Точніше, всього двох типів. Або довгі казарми, або дуже довгі. Компактні будиночки на дві кімнати розташувалися біля суміжної стіни із третім кордоном. Командирські. Або для медиків. Або для чиновників. Або для будь-кого іншого. Очевидно, що Максуд оселився в одному з таких будинків. Дезіре покрутила очима в пошуках будинку Максуда. Де він жив, вона чудово знала. Химерниця зосередилася на цьому напрямі. Очі Дезіре відразу спалахнули фіолетовим вогнем. Синій колір вирвався з крапель-вогників, що світилися і швидко рухалися навколо зап'ястя. Напів прозорий щит виник біля її ніг. Вона зусиллям волі опустила його нижче і стрибнула на нього. У стрибку з її зап'ястя зірвалася нова крапля синього світла. І новий щит був створений нижче за попередній. Ще кількох таких синіх смуг вистачило для комфортного подолання різниці висоти.

Дезіре крокувала по каменю. Вона проходила провулки, знаючи загальний напрямок. За хвилину вона дісталася до дому Максуда. Поруч із його домом знаходився її власний. Вона підійшла до дверей. Зачекала секунду і натиснула на неї. Та піддалася. Дезіре увійшла й озирнулася. Вона оглянула одну кімнату, а потім іншу. Не помітивши нічого незвичайного або хоча б більш-менш цікавого, Химерниця вийшла, зачинивши за собою двері. Тепер треба подивитися, як улаштувалися її люди.

 

Максуд чекав біля воріт. Сховатися від сонця не було де. Можна, звичайно, зайти у фортецю, але цього робити чомусь зовсім не хотілося. Справи чекали на нього зовні. Ейр зі Звіром стояли поруч і зрідка перекидалися фразами. Сандрін і Делоріс стояли трохи віддалік. Максуд знизав плечима, думаючи про причини такої їхньої поведінки. Ще далі стояв в очікуванні взвод солдатів. Час тягнувся, як липке густе варення. Навіть Амайанти він не бачив поряд із собою. Воїн кілька разів оглядався, шукаючи її поглядом. Через деякий час повернувся Даміан і зайняв своє місце серед загону солдатів. Ще трохи пізніше прийшли Тревізо і три інші Химерниці. Одну з них Максуд бачив раніше. У всіх чотирьох Химерниць за спинами висіли звичайні металеві мечі.

- Знайомтеся. - голосно сказала Тревізо, по черзі показуючи на своїх Химерниць. - Мюрай, Жеместьє, Ревіаль.

Потім Химерниця назвала за ім’ям кожного з групи Максуда. На цьому все скінчилося. Жодних рукостискань, жодних кивків, ніяких люб'язностей. Водоноси б все так не залишили. Максуд вивчаючим поглядом окинув дівчат. Усі перебували у гарній фізичній формі. Інакше Химерницям не можна. Це загін, який виконував найскладніші місії. Даси собі слабину, рідним повернуть лише дерев'яний ящик. Всі три Химерниці були трохи нижчими на зріст від Тревізо. Всі у чорній шкірі. У двох коротке волосся було яскраво жовтого кольору. В однієї темно-синього. Максуд помітив, що волосся вони фарбували. Дві дівчини з абсолютно однаковим кольором волосся. У нього промайнув здогад, що їхні пріоритетні кольори збігаються. Тільки це був точно не жовтий. Можливо, у групі Химерниць існувала така установка. Кожен колір волосся означав якийсь пріоритетний колір. Щоб тільки посвячені знали, яка Химерниця перед ними. Ось тільки кому це може бути потрібне? Тревізо, помітивши зацікавленість Максуда, трохи посміхнулася:

1 ... 122 123 124 ... 259
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "