Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

встречавшегося в Киеве или в других местах, у которых расспрашивал топографические и этнографические подробности».

Лихо тільки, що тоді в Росії майже нічого було «достать» про Гуса і т. ін., бо майже нічого не було писаного, а од забрідних чехів, музик або пивоварів не дуже-то багато можна було навчитись. Та й узагалі на відомих йому мовах, московській і польській, не дуже-то багато міг вичитати Шевченко, особливо коли викинути й «Отеч[ественные] записки», які в українців зостались нерозрізані і яких Шевченко не любив за те, що там його не високо ставили. Чужбинський каже, що Шевченко почав було вчитись по-французькому, та покинув. Не знаємо, звідки прийшла йому охота до французької мови, може, для того, щоб стати салонним чоловіком, бо й із «Жизні Куліша» і з «Воспоминаний» Чужбинського видно, що приятелі Шевченка дуже звертали увагу на те, як держить себе Шевченко в салонах. Тільки ясно, що Шевченко або не давав великої ціни науці французької мови, або не звик що-небудь систематично робити, або, швидше, те й друге».

З якою б повагою не ставитись до справді неоціненного внеску М. П. Драгоманова в шевченкознавство, на наш погляд, мабуть, не слід абсолютизувати всього, що він писав про українського генія, втім, як і до окремих спогадів і свідчень його сучасників.

«Життя Шевченка на Україні, – далі пише Драгоманов, – яке малює нам Чужбинський у 1843 – 1847 рр., виглядає доволі безцільним полупанським байдикуванням серед сільського панства за рюмкою з чоловіками, в танцях і коло музики з дамами, на балах в Чернігові з писанням карикатур на провінціальних баришень у клубах, із студентами в Ніжині і т. д., а часами то, по слову самого Шевченка, «кабануванням» цілий день на постелі. На цьому ґрунті піднімається тільки читання лежачи книг, більш які попадуться під руку, та мрії й думки про те, щоб «поехать по Днепру на дубе на Запорожье, потом до Лимана, поискать остатков старины», змалювать яку-небудь церкву і т. д. Звісно, як набіжить муза, то напишеться добрий вірш; трапиться нагода – скажеться добре слово і серед приятелів, і серед мужиків (напр., що слід гасити пожар і жидівський), а не то поет щиро пограється з дітьми. Але ніякого плану праці й життя не бачимо ми в тому, що розказують нам близькі приятелі Шевченка про ліпшу пору його віку, бо не було в нього ніякого систематичного погляду на життя й працю, який дає систематична ж наука.

А її та й не було в нашого Кобзаря. Кругом нього було дві компанії: спеціалістислов’янщики й так звані світські люди. Кожні й учились і знали, що їм треба. А Шевченкові треба було образовання чоловіка взагалі й письменника зокрема. Ні того, ні другого не вміли йому дати його приятелі в часи середні443. А потім тюрма, Арал, а потім та картина нашого «избранника украинского народа», яку намалював д. Микешин: «Читать он, кажется, никогда не читал при мне книг, как и вообще ничего, не собирал. Валялись у него и по полу, и по столу растерзанные книжки «Современника» да Мицкевича на польском языке… Российскую общую историю Тарас Григорьевич знал очень поверхностно; общих выводов из неё делать не мог; многие ясные и общеизвестные факты или отрицал, или не желал принимать во внимание: этим и оберегалась его исключительность и непосредственность отношения ко всему малорусскому».

Не знаємо, чи треба було неуцтва, щоб задержати в Шевченка «непосредственность» до України. Не думаємо! Тільки ж у всякім разі не неуцтво пошкодило дуже Шевченкові і як письменникові, і як громадянинові, який так і зоставсь нахапаною наукою маляра про Нептунів, Беатріче Ченчі (Шевченко писав Ченчіо) і т. д., наукою, яку він виніс із академії, та з «Біблією», яку товк у дяка й яку підновили йому приятелі київські, та з історією України найбільш по «Истории русов».

Тільки незвичайна врода (талант) поета та його мужицтво виводили його на просту дорогу з того туману, в якому його держала така наука.

Врода ж, звісно, діло велике, як і «свій розум», та тільки ж врода росте як слід, і «свій розум» іде, куди треба, коли їм помагає спільний розум найліпших людей часу в усьому образованному світі. Інакше й велика врода, й міцний розум і при такій долі, яка судилась Шевченкові після 1847 р., не дадуть чоловікові зробити того, що він міг би зробити.

Багато б треба написати нам, щоб доповнити нашу думку. Ми мусили б перебрати й усе життя Шевченка, й усе написане їм. Ми того не зробимо, а зачепимо тільки найголовніші речі, найбільше затим, щоб кинути хоч трохи переваги проти тих абсолютних і похвальних поглядів на Шевченка, до яких треба прилучити й статтю д. С[ір]ка444… Ми мусимо все ж таки сказати, що стаття та не раз сходила на вірну історичну дорогу, та тільки адвокатські заміри конечно доказати, що Шевченко «наш», на кожному кроці збивали автора з тієї дороги на стару, сказать би, богословську.

Шевченко вийшов у д. С[ір]ка «правдивим народним кобзарем, писателем мужичим», та до того таким, який мав і «ту широту й освіту, які могли дати його думці наука й життя між освіченими людьми», а почастно раціоналістом, соціалістом і революціонером».

Сумнівні теоритизування ускладнюють розуміння історичних подій

Перший великий український учений М. П. Драгоманов, закликаючи до «зовсім об’єктивного й історичного перегляду писань Шевченка», вдаючись до суб’єктивних роздумів, на наш погляд, недооцінює головного в житті й діяльності Тараса Григоровича Шевченка:

«Перш усього, – заявляє М. П. Драгоманов, – ми думаємо, що треба б узагалі пересудити те, що зветься завше «народний письменник», «избранник всего народа», «у которого вилився увесь мужицький український світогляд, усі народні інтереси» і т. д.

Наука ще не вміє показати, що таке справді дух якої-небудь породи людської, і поки що ознакою породи служать більше зверхні одміни її, напр. мова, ніж внутрішні, т[ак] наз[ваний] «світогляд». Цей «світогляд» складається з різних речей, між іншим, із віри й науки, які все переходять од породи до породи. Окрім того, цей «світогляд» міняється в міру того, як одна порода переходить із одного історичного ступеня на другий. Далі й у тому, що ми звемо частіше всього народом, у мужицтві, у якому люди подібніші один до одного, є все-таки одміни у світогляді. От через те треба бути обережнішим з такими словами, як світогляд народний. А ще обережнішим треба бути з такими словами, як «співець за ввесь народ», «письменник