Читати книгу - "Дюна"

Доведеться переконати тебе у зворотному.

— Ти говорив про угоду.

— Ах, ця нетерплячість юності, — промимрив Барон. — Гаразд, ось у чому її суть. Ти припиниш ці дурні замахи на моє життя. А я, коли ти будеш до цього готовий, поступлюся тобі своїм місцем. Відійду від справ і буду радником, лишивши владу тобі.

— Відійдеш від справ, дядьку?

— Ти досі гадаєш, що я дурень, — гмикнув Барон. — Ще більше переконався в цьому, так? Гадаєш, я благаю тебе! Крокуй обережно, Фейде. Цей старий дурень побачив голку, імплантовану в стегно хлопчика-раба. Саме там, де я поклав би руку, так? Найменший тиск — і клац! Отруєна голка в долоні старого дурня! Ах, Фейде…

Барон похитав головою, міркуючи: «І це б спрацювало, якби Хават не попередив мене. Але хай малий вірить, що я сам викрив змову. У певному сенсі так і було. Я врятував Хавата від знищення на Арракісі. А хлопець має більше поважати мої навички».

Фейд-Раута змовчав, борючись із собою. «Чи каже дядько правду? Невже він справді говорить про зречення? Чому б і ні? Я певен, що одного дня стану його спадкоємцем, якщо рухатимуся обережно. Не житиме ж він вічно. Певно, це й справді була дурість — намагатися прискорити процес».

— Ти говориш про угоду, — сказав Фейд-Раута. — Якими клятвами ми скріпимо її?

— Тобто як ми можемо довіряти один одному, еге? — запитав Барон. — Гаразд, Фейде, щодо тебе: я накажу Зуфірові Хавату стежити за тобою. У такі здібності ментата Хавата я вірю. Розумієш мене? А щодо мене, тобі доведеться повірити на слово. Але ж я не житиму вічно, правда, Фейде? І, певно, зараз ти починаєш підозрювати, що є дещо, відоме мені, про що мав би знати ти.

— Я даю тобі свою обітницю, а що мені даєш ти? — запитав Фейд-Раута.

— Я відпускаю тебе живим, — сказав Барон.

І знову Фейд-Раута уважно придивився до дядька. «Він приставить до мене Хавата! А що б він сказав, якби я розповів, що саме Хават спланував трюк із гладіатором, що вартувало йому наглядача за рабами? Найімовірніше, він скаже, що я брешу, щоб дискредитувати Хавата. Ні, добрий Хават — ментат, тож він таке передбачив».

— То що скажеш? — запитав Барон.

— А що я можу сказати? Звісно, погоджуюся.

І Фейд-Раута подумав: «Хават! Він грає на два поля… так? Він перейшов до дядькового табору, бо я не порадився з ним щодо замаху з хлопчиком-рабом?»

— Ти нічого не сказав про нагляд Хавата, — мовив Барон.

Фейда-Рауту зрадили розширені від злості ніздрі. Стільки років ім’я Хавата було в родині Харконненів сигналом про небезпеку… і тепер воно набуло нового значення: так само небезпечного.

— Хават — небезпечна іграшка, — відказав Фейд-Раута.

— Іграшка! Не будь дурним. Я знаю, що мені дає Хават і як це контролювати. У Хавата є глибокі емоції, Фейде. Боятися варто людину без емоцій. Але глибокі емоції… таку людину можна використати для своїх потреб.

— Дядьку, я не розумію тебе.

— Але ж це доволі просто.

Тільки тремтіння повік видало, яка образа пройняла Фейда-Рауту.

— І Хавата ти не розумієш, — продовжив Барон.

«Ти теж!» — подумав Фейд-Раута.

— Кого звинувачує Хават у тому, що нині з ним трапилося? — запитав Барон. — Мене? Звісно. Але він був знаряддям Атрідів і роками перевершував мене, доки Імперія не доклала руку. Ось як це виглядає. Його ненависть до мене — доволі звична річ. Він вірить, що здатен перевершити мене будь-якої миті. А повіривши в таке, він уже переможений. Бо я спрямовую його увагу туди, куди хочу — проти Імперії.

Чоло Фейда-Раути напружилося від усвідомлення нових фактів, його вуста звузилися.

— Проти Імператора?

«Нехай мій любий небіж розсмакує це, — думав Барон. — Нехай скаже собі: „Імператор Фейд-Раута Харконнен!“ Хай запитає сам у себе, як же багато це вартує. Такий титул точно вартує життя одного старого дядька, який може здійснити мрію!»

Фейд-Раута повільно зволожив язиком губи. Чи правда те, що говорить старий дурень? Здається, тут криється щось більше.

— А який стосунок до всього цього має Хават? — запитав Фейд-Раута.

— Він гадає, що використовує нас як знаряддя помсти Імператорові.

— А коли вдасться завершити справу?

— Він не бачить далі своєї помсти. Хават — людина, яка має служити іншим, і навіть він сам про себе цього не знає.

— Я багато навчився від Зуфіра Хавата, — погодився Фейд-Раута, збагнувши правдивість цих слів, щойно вимовив їх. — Але що більше я вчуся, то більше гадаю, що його варто позбутися… і скоро.

— Тобі не подобається думка, що він стежитиме за тобою?

— Хават стежить за всіма.

— І він може посадити тебе на трон. Хават хитрий. Він небезпечний і підступний. Але я ще не скасовуватиму антидот. Меч же також небезпечний, Фейде. А для цього клинка у нас є піхви — отрута в ньому. Щойно ми скасуємо антидот, смерть сховає його в піхви.

— У певному сенсі це як арена, — сказав Фейд-Раута. — Хитрощі всередині обманів, а ті — всередині інших хитрощів. Ти маєш бачити, куди гладіатор нахиляється, куди дивиться, як тримає меча.

Він кивнув собі, помітивши, що ці слова припали дядькові до душі, й міркуючи: «Так! Як арена. Тільки гостре лезо — розум!»

— Тепер ти бачиш, як я тобі потрібен, — сказав Барон. — Від мене досі є користь, Фейде.

«Мечем розмахують, доки він не затупиться», — подумав Фейд-Раута.

— Так, дядьку, — сказав він.

— А тепер, — мовив Барон. — ми вдвох підемо в квартали рабів. І я дивитимуся, як ти власними руками повбиваєш усіх жінок у крилі задоволень.

— Дядьку!

— Будуть й інші жінки, Фейде. Але ж я вже казав тобі: не варто помилятися щодо мене.

Обличчя Фейда-Раути потемніло.

— Дядьку, ти…

— Ти приймеш це покарання і навчишся дечому, — відрізав Барон.

Погляд Фейда-Раути перетнувся зі зловтіхою в дядькових очах. «І я маю запам’ятати цю ніч, — думав він. — А пам’ятаючи її, я пам’ятатиму й інші ночі».

— Ти не відмовишся, — сказав Барон.

«А що б ти зробив, якби я відмовився, старий?» — запитав Фейд-Раута сам у себе. Але він знав, що тоді було б інше покарання, можливо, ще хитріше. Ще жорстокіший важіль, щоб зігнути його.

— Я знаю тебе, Фейде, — сказав Барон. — Ти не відмовишся.

«Гаразд, — думав Фейд-Раута. — Зараз ти мені потрібен. Я це розумію. Угоду укладено. Але ж я не завжди потребуватиму тебе. І… одного дня…»

39

Глибоко в людській підсвідомості криється потреба в існуванні логічного всесвіту, що кориться законам логіки. Однак справжній усесвіт завжди на один крок випереджає логіку.

Принцеса Ірулан. Збірка речéнь