Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

195
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 137
Перейти на сторінку:
авторитарного лідера з необмеженою владою давалася взнаки сильніше, ніж смерть автократичного лідера, обмеженого законодавчими рамками та діяльністю політичних партій. Таким чином, зазначені дослідження сходяться на загальному висновку: лідери інколи впливають на хід історії. Однак усе залежить від типу лідера і типу досліджуваного впливу.

-

А тепер давайте прив'яжемо ці природні експерименти до ролі лідерів семи країн, розглянутих у книзі. Моя мета — з'ясувати, чи відповідають наші лідери характерним схемам, описаним Джонсом та Олькеном, і які нові питання у зв'язку з цим підлягають розгляду. Приклади наших сімох країн дали можливість історикам оцінити їхніх лідерів.

У Японії доби Мейдзі взагалі не було одного визначного лідера; кілька лідерів проводили схожу політику.

У Фінляндії політичні лідери та громадяни були фактично одностайними в своєму бажанні зробити все можливе для відбиття радянського нападу. (Щоправда, інколи історики стверджують, що здібності фельдмаршала Маннергейма як головнокомандувача, а також спроможність президентів Паасіківі та Кекконена завоювати довіру радянського керівництва позитивно вплинули на долю Фінляндії.)

Піночета в Чилі вважали рішучим і жорстоким навіть його колеги-генерали, відзначаючи ту міцну хватку, якою він тримався за владу, та його вдалий вибір економічної політики.

В Індонезії Сукарно і Сухарто вважали рішучими лідерами, але наступні президенти такими не були.

Віллі Брандта у повоєнній Німеччині часто характеризують як лідера, що відіграв унікальну роль у кардинальній зміні зовнішньої політики попередніх західнонімецьких урядів, визнавши комуністичні уряди східноєвропейських країн та нові кордони Німеччини й уможлививши таким чином майбутнє возз'єднання Німеччини. Що ж стосується більш давньої німецької історії, то Бісмарка, імператора Вільгельма II і Гітлера часто згадують як приклади видатних лідерів, що спричинили вплив на хід історії — як негативний, так і позитивний.

В Австралії не було жодного яскравого, по-справжньому неординарного лідера. Найбільше під таке визначення підходить прем'єр-міністр Гаф Вітлем з його радикальною програмою змін, але сам Вітлем визнавав, що його реформи були «визнанням того, що вже сталось».

У Сполучених Штатах президенту Франкліну Рузвельту ставлять в заслугу те, що він поволі підготував США до Другої світової війни всупереч волі американських ізоляціоністів (які спочатку становили більшість американців), а також його зусилля щодо виведення Америки з Великої депресії. Вважається також, що в американській історії XIX століття визначну роль під час Громадянської війни відіграв президент Лінкольн.

Отже, на прикладі семи розглянутих країн ми виокремили дев'ять лідерів (шість автократичних і троє демократичних), які, як вважається, вплинули на хід історії. Окрім того, видатними лідерами інших країн, які в цій книзі не розглядаються, часто називають Вінстона Черчилля (Велика Британія), Леніна та Сталіна (Радянський Союз), Мао Цзедуна (Китай), де Голля (Франція), Кавура (Італія), Ганді (Індія). Таким чином, ми маємо список із 16 лідерів, яких зазвичай вважають такими, що вплинули на певні історичні події. З цих 16 осіб одинадцять управляли автократичними режимами, п'ятеро — демократичними. На перший погляд, такий результат відповідає тому висновку, який зробили Джонс та Олькен щодо більшого впливу лідерів автократичних режимів. Але я не звів у таблицю цифри, що стосуються всіх авторитарних і демократичних лідерів у всьому світі за цей період часу, тому мені важко сказати, який саме тип лідера (а можливо, жоден із них) представлений непропорційно.

Із нашого невеликого масиву даних випливають дві гіпотези, які варто було б перевірити методами, аналогічними методам Джонса та Олькена: зібрати якомога більше інформації, здійснивши природний експеримент, і кількісно виміряти результат.

Одна гіпотеза випливає з того спостереження, що з чотирьох демократичних лідерів, яких найчастіше називають надзвичайно впливовими (Рузвельт, Лінкольн, Черчилль і де Голль), щонайменше троє найбільше проявили свій вплив під час війни. Майже весь президентський термін Лінкольна припав на період Громадянської війни; Черчилль, Рузвельт і де Голль обіймали керівні посади як під час війни, так і в мирний час, але принаймні двох із них вважають такими, що мали найбільший вплив у воєнний час (Черчилль більше відомий як воєнний прем'єр-міністр із 1940 по 1945 рік, але не як прем'єр мирного часу з 1951 по 1955 рік; де Голль увійшов у історію як генерал часів війни, а потім як президент під час алжирського повстання у 1959-1962 роках; Рузвельт був успішним після початку Другої світової в Європі в 1939 році, а також і під час Великої депресії). Ці спостереження узгоджуються з висновком Джонса та Олькена про те, що лідери мають тим більший вплив, чим менше існує обмежень на їхню владу: найбільше повноважень демократичні лідери мають саме під час війни.

Друга гіпотеза, яка випливає з наших результатів і яку слід перевірити, полягає в тому, що найпотужніший вплив лідерам вдається здійснити там, де вони наштовхуються на сильну протидію (як у демократичних країнах, так і в автократичних) осіб, що сповідують кардинально іншу політику, а також там, де їм все ж таки вдається забезпечити верховенство своїй точці зору, зазвичай шляхом обережних кроків. Наведу приклади: прем'єр-міністр П'ємонту Кавур та прусський канцлер Бісмарк — їм зрештою вдалося досягти об'єднання Італії та відповідно Німеччини, незважаючи на сильну протидію інших держав, деяких італійців та німців і навіть їхніх монархів; Черчилль зміг переконати членів британського воєнного кабінету, які спершу суттєво розходилися в поглядах, у необхідності відмовитися від пропозиції Лорда Галіфакса розпочати мирні переговори з Гітлером, а потім схилив американців до того, щоб вони зробили своїм пріоритетом війну проти Німеччини, а не Японії (спершу очевидним пріоритетом була Японія через її напад на Перл-Гарбор); Рузвельт поволі підготував США до Другої світової війни всупереч протидії американських ізоляціоністів; де Голлю вдалося поступово переконати як своїх співвітчизників, так і алжирців у доцільності початку переговорів про припинення бойових дій та вирішення питання алжирської незалежності; Сухарто зрештою відсторонив від керівництва авторитетного засновника Індонезії президента Сукарно, а Віллі Брандт умовив західних німців проковтнути гірку пігулку — відмовитися від колишньої німецької території, подолавши при цьому несамовитий опір партії ХДС, яка доти протягом двох десятиліть поспіль управляла Західною Німеччиною.

-

Ця книжка стала першим кроком у програмі порівняльного вивчення загальнонаціональних криз — дослідженням невеликої вибірки країн, здійсненим за допомогою наративного методу. Яким чином можна розширити це дослідження, щоб поглибити наше розуміння? Я пропоную два способи такого розширення: більшу й довільнішу вибірку, а також більш строгий аналіз, який перетворить отримані результати та гіпотетичні прогностичні чинники з вербальних концепцій на операціоналізовані змінні.

Спершу про вибірку. Моя вибірка країн є не лише невеликою, а й зробленою не довільно. Із усіх 216 країн світу я вибрав саме ці не довільно, а тому, що знаю їх найкраще. В

1 ... 123 124 125 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"