Читати книгу - "Квентін Дорвард"

б я був здатний, коли б, не вміючи ні читати, ні писати, не впорався з таким гладким дурнем, що всеньке своє життя тільки те й робив, що сидів за книгами.

— І все-таки, — зауважив Людовік, — я не хочу рискувати твоїм життям, Балафре. Я звелів, щоб цей зрадник прийшов до мене, і він зараз буде тут. Тобі треба тільки вибрати підходящу хвилину, підкрастися до нього ближче й проколоти його під п’яте ребро… Ти розумієш мене?

— Але ж, — відповів Балафре, — коли завгодно вашій величності, це не моє ремесло. Я й собаки не можу вбити, якщо вона не кинеться на мене, або не загавкає, або не дасть мені якогось приводу, або ще щось таке…

— Невже в тебе таке ніжне серце? — вигукнув король. — Хіба ти не завжди буваєш першим у бою і в облозі? Адже ж ти, кажуть, завжди готовий скористатися з усіх насолод і вигод, які дістаються переможцеві з жорстоким серцем і безжалісною рукою!

— Государю мій, — відповів Балафре, — тримаючи меч у руці, я ніколи не відступав перед ворогами вашої величності і не щадив їх. Бій — це інша справа. Тоді небезпека гарячить кров людині так, що, присягаюся святим Андрієм, треба потім години дві, щоб вона заспокоїлася. Це саме я й називаю законним виправданням убивства. Господи, помилуй нас, бідних солдатів, які спершу божеволіють від запалу під час бою, а потім втрачають розум, святкуючи перемогу. Я чув про якийсь легіон, що складався нібито з самих святих. От кому діла по зав’язку — молитися за всіх інших воїнів, замолювати гріхи всіх, хто носить шоломи з перами, куртки з буфами та широкі мечі. Але те, що ваша величність мені пропонуєте, зовсім не солдатська справа, хоч я не заперечуватиму, що справ нам не бракує. Коли астролог, як ви кажете, зрадник, то нехай він і помирає смертю зрадника, а я тут ні при чому. У вашої величності ще є прево з своїми катами — нехай вони з ним і розправляються: це якраз личить їм, а не шотландському дворянинові із порядної родини, який перебуває на службі в короля.

— Твоя правда, — сказав Людовік, — але ти мусиш принаймні охороняти нас і дбати про те, щоб ніщо не перешкодило виконати мій справедливий вирок.

— Я ладен охороняти вас хоч від усієї Перонни, — відповів Балафре. — Ваша величність може не сумніватися: я зроблю для вас усе, що не суперечить моєму сумлінню, а воно, — можу запевнити, — на користь мені й на вигоду вашій величності досить гнучке. Ви, мабуть, знаєте, які мені доводилося облагоджувати справи. Далебі, я скоріше проковтнув би цілу в’язку своїх власних кинджалів, ніж зробив би щось таке для когось іншого, крім вас.

— Ну, тоді нема про що й балакати, — відповів король. — Слухай же, коли Галеотті зайде до мене, ставай біля дверей на чати і нікого не пускай, — ось, власне, і все, чого мені від тебе треба. Іди і поклич до мене мого військового прево.

Балафре вийшов із опочивальні, і за хвилину перед королем з’явився Трістан Пустинник.

— Здрастуй, куме, — привітав його Людовік. — Що ж ти думаєш про наше становище?

— Становище засуджених на смерть, коли тільки герцог не зглянеться на нас, — відповів прево.

— Зглянеться чи ні, але негідник, що заманив нас у цю пастку, піде на той світ нашим квартирмейстером, щоб улаштувати для нас там квартиру, — сказав король, суворо усміхаючись. — Трістане, ти вже зробив для мене й для правосуддя чимало послуг, але finis, або краще сказати, funis coronat opus[239] — і ти повинен послужити мені до кінця.

— І послужу, государю, — відповів Трістан. — Я хоч і проста людина, але ніколи не був невдячний. Я виконаю свій обов’язок у цих стінах або в іншому місці, і, поки живий, кожен ваш вирок буде одразу виконано так, немовби ви сиділи на своєму троні; а там нехай уже розправляються зі мною як завгодно, мені однаково.

— Це саме те, чого я чекав від тебе, куме, — сказав Людовік. — Але чи є в тебе надійні помічники? Зрадник — сильна й спритна людина і, напевне, кликатиме собі на допомогу. Мій шотландець вартуватиме біля дверей, тільки й усього. Навіть і для цього мені довелося його умовляти, вдаючись до жартів та похвал. Олів’є ні до чого не здатний, крім брехні та улещування; правда, він ще великий майстер давати небезпечні поради. І хай йому чорт! Він, мабуть, сам швидше попаде в петлю, ніж зможе накинути її на іншого. Подумай, чи є в тебе люди й засоби, щоб надійно звершити цю справу.

— Зі мною Труазешель і Птіт-Андре, — відповів Трістан, — люди такі досвідчені в своєму ремеслі, що з трьох повісять одного так, що двоє інших і не побачать. Усі ми вирішили жити й померти з вашою величністю, бо знаємо, що, коли вас не буде, з нами розправляться не краще, ніж ми розправлялися з нашими клієнтами. Але, з дозволу вашої величності, з ким саме ми матимемо справу? Я люблю знати це заздалегідь, бо ваша величність не раз лаяли мене за помилки, коли замість справжнього злочинця мені доводилося повісити чесну людину, що не завдала ніякої шкоди вашій величності.

— Цілком правильно, — сказав король. — Отже, знай, Трістане, засуджений — Марціо Галеотті. Ти здивований, але це правда. Негідник брехливими віщуваннями заманив усіх нас у цю пастку й виказав герцогові Бургундському.

— Ну, це йому не минеться так, — вигукнув Трістан. — Навіть коли б це було останнє діло у моєму житті, я ввіпнуся в цього мерзотника, як оса, а там нехай мене хоч роздушать!

— Я знаю твою відданість, — сказав король, — і те, що ти, як кожна чесна людина, почуваєш задоволення, виконуючи свій обов’язок: чеснота, як кажуть учені, сама себе винагороджує. Іди ж і приготуй своїх жерців, бо жертва наближається до нас.

— Ви наказуєте стратити його у вашій присутності, милостивий государю? — запитав Трістан.

Людовік відхилив його пропозицію, але