Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

так, ніби він відповідав на запитання ухильно і якось безпорадно. На щастя, фотографії вийшли хороші.

— Тобі чого, Холе?

— Просто хотів сказати, що я скликав декілька чоловік на нараду на шостому поверсі. Думав, тобі цікаво буде послухати. Йдеться про так зване пограбування банку на Бугстадвеєн. Ми зараз починаємо.

Іварссон одірвав погляд від факсу й подивився на Харрі:

— Значить, ти скликав нараду? Забавно. А хто, смію запитати, тебе уповноважив, Холе?

— Ніхто.

— Ніхто. — Іварссон видав короткий і різкий, немов крик чайки, смішок. Тоді піднімись угору і попередь, що нарада переноситься на післяобідній час. Мені масу звітів треба прочитати саме зараз. Зрозуміло?

Харрі поволі, немов ретельно обдумуючи його слова, кивнув:

— Зрозуміло. Але справа перебуває у веденні забійного від ділу, і ми починаємо просто зараз. Приємного читання.

Він повернувся, і в ту ж мить Іварссон грюкнув кулаком гіо столу:

— Холе! Якого диявола ти спиною до мене повертаєшся, коли я з тобою розмовляю! Я тут наради призначаю. Особливо у справах про пограбування. Зрозуміло? — Червоні вологі губи, що виділялися на білому обличчі начальника відділу, затремтіли.

— Адже ти чув, Іварссоне, що я сказав так зване пограбувант ня на Бугстадвеєн.

— Ну і що ти, чорт би тебе забрав зовсім, маєш на увазі? — майже вискнув Іварссон.

— А те, що на Бугстадвеєн ніколи ніякого пограбування не було, — сказав Харрі. — А було добре сплановане вбивство.

Харрі стояв біля вікна й роздивлявся «Ботсен». За вікном поволі й мовби неохоче, немов скрипучий віз, набирав хід день. Дощ над Екебергом і чорними парасольками на Гренланнслей-рет. У нього за спиною всі вже зібралися. Б’ярне Мьоллер,позіхаючи, немовби потонув у конторському кріслі. Усміхнений шеф кримінальної поліції базікав про щось із Іварссоном. Мовчазний Вебер нетерпляче схрестив руки на грудях. Халворсен дістав блокнот для записів. І нервова Беате Льонн з метушливим поглядом.

49

«Стоун Роузес»

Удень дощі припинилися. Свинцево-сірі хмари, крізь які іноді переглядало сонце, раптом розійшлися врізнобіч, немов театральна завіса перед останнім актом. Як з’ясувалося згодом, небо очистилося всього на декілька годин, а потім місто вже остаточно накрила сіра зимова ковдра. Так що Дісенгренда ку палася в сонячних променях, коли Харрі втретє натиснув кнопку дзвінка.

Звук пролунав такий, ніби в череві квартири рядного будинку забурчало. З шумом відчинилося сусіднє вікно.

— Тронна немає, — прокаркав немолодий голос. Колір об личчя у сусідки Тронна злегка змінився і набув якогось жовтувато-коричневого відтінку, мов пальці у завзятого курця. — Бі долаха, — додала вона.

—- А де він? — запитав Харрі.

У відповідь вона звела очі до неба й показала великим паль цем собі за спину.

— На тенісному корті?

Беате відразу ж попрямувала в той бік, але Харрі не зрушии із місця.

— Я тут пригадав нашу останню бесіду, сказав Харрі. Про пішохідний місток. Ви сказали, ця історія всіх приголом шила, адже він був такий тихий і ввічливий хлопчик.

— Ну?

— І всі в Гренді знали, що це його рук справа.

— Адже ми бачили, як він того ранку повернувся звідти на велосипеді.

— У червоній куртці?

— Так.

— Лев?

— Лев? — Вона засміялась і похитала головою. — Та не Льва я мала на увазі. Він, звичайно, на всяке був здатний, але зла нікому не робив.

— Про кого ж ви тоді говорите?

— Про Тронна. Я про нього весь час говорила. Я ж сказала, що додому він повернувся зовсім блідий. Адже він виду крові не виносить.

Неждано повіяв вітер. Із заходу почали наступ на блакитне небо сизі, схожі на повітряну кукурудзу хмари. Порив вітру вкрив брижами калюжки на червоному ґрунтовому майданчику і стер відображення Тронна Гретте, що підкинув м’яч для чергової подачі.

— Привіт! — крикнув Тронн і ударив по м’ячу, який поволі полетів над майданчиком. Хмарка білої крейди зметнулася над кортом і була миттєво розсіяна вітром, коли м’яч ударився об лінію квадрата і відскочив дуже високо, не давши уявному супротивникові по інший бік сітки ані найменшого шансу його прийняти.

Тронн повернувся до Харрі та Беате, що стояли за сталевою сіткою. На ньому була біла теніска, білі тенісні шорти, білий гольф і білі кросівки.

— Чудово, чи не так? — всміхнувся він.

— Певно, — підтвердив Харрі.

Тронн усміхнувся ще ширше, затулив очі долонею й подивився на небо:

— Схоже, хмари обложні. Чим можу служити?

— Тим, що вирушиш із нами до Управління.

— До Управління? — Він з подивом глянув на них. Тобто спробував зобразити подив. Аж надто театрально він витріщив

очі, та і в голосі прозвучали удавані нотки, чого ніколи не траплялося під час їхніх попередніх бесід. Тон був перебільшено низький, а в кінці раптом різко підвищився: «Управління?». Харрі відчув, що волосся в нього на потилиці заворушилося.

— І негайно, — сказала Беате.

— Саме так, — Тронн кивнув, неначе щойно до нього дійшла якась думка. — Ясна річ, — він попрямував до лавки, де з-під сірого плаща виглядало декілька тенісних ракеток. Підошви його кросівок шаруділи по корту.

— Він себе не контролює, — прошепотіла Беате. — Я надіну на нього наручники.

— Не… — почав було Харрі й схопив її за руку, але вона вже відчинила дверці в огорожі та ступила на корт. Час ніби рапто во розширився,роздувся,точно повітряна подушка автомобіля, і притиснув Харрі до землі так, що він і поворушитися не міг. Крізь сітку він бачив, як Беате схопила пристебнуті до пояса наручники. Він чув шелестіння кросівок Тронна по корту. Тронн ішов дрібними кроками, немов астронавт. Харрі мимоволі засу нув руку в наплічну кобуру під курткою.

— Гретте,я жалкую… — встигла вимовити Беате, коли Тропи підійшов до лавки і просунув руку під сірий плащ. Час раптоио задихав, зіщулюючись і розширюючись в єдиному русі. Харрі обхопив рукоять пістолета, але він знав, що мине ціла вічність, перш ніж він дістане зброю, зарядить її, зніме із запобіжника і прицілиться. Під піднесеною рукою Беате промайнув відбитий сонячний промінь.

— Я також, — сказав Тронн і притиснув до плеча оливково-зелену з воронованою вставкою гвинтівку АС-З. Беате відсахнулася.

— Красунечко, — тихо мовив Тронн, — якщо хочеш прожити ще декілька секунд, стій спокійно і не рипайся.

— Ми помилилися, — Харрі відірвав погляд від пейзажу за вікном і повернувся лицем до присутніх.