Читати книгу - "Фірма"

вдивлялася в пірс. Не було ані душі.

— Сигналь знову, — звелів їй Рей, розмотуючи мотузку, якою був оперезаний.

Еббі розвернулася до води, прикрила ліхтарик і взялася навіжено натискати кнопку.

— Що ж нам тепер робити? — запитав Мітч, оглядаючи Рея з мотузкою в руках.

— Є два виходи: або розбити йому голову, або втопити.

— О боги, — промовила Еббі, й далі посилаючи сигнали.

— Не стріляй, — прошепотів Мітч.

— Гаразд, — відповів Рей.

Він накинув на шию Ріммера мотузку, затиснув і потягнув. Мітч подався вперед, затулив собою тіло від Еббі. Вона старалася на те не дивитися.

— Мені шкода, але іншого виходу в нас нема, — бурмотів Рей, певно до самого себе.

Чоловік був непритомний, тому не пручався, взагалі не поворухнувся. Через три хвилин Рей голосно видихнув і промовив:

— Він мертвий.

Другий кінець мотузки він прив’язав до опори перил і безшумно зіштовхнув тіло у воду.

— Я спускатимуся першим, — перелазячи через перила, сказав Рей і, тримаючись за мотузку, посунув до води.

Нижче пірса між двох бетонних опор, що стриміли з води, була невелика платформа — металева хрестовина. Непогана криївка. Еббі полізла вниз наступною. Коли, тримаючись за мотузку, вона зсунулася вниз, Рей її підхопив. А Мітч, котрий бачив на одне око, мало не скупався, втративши рівновагу. Та все ж їм вдалося вибратися. Тепер вони сиділи на рейках за десять футів од холодної чорної води, риб, мушель і тіла скандинава. Рей перерізав мотузку, тож труп опустився на дно, щоб через день-два спливти на поверхню. Так вони й сиділи там, мов три пугачі на гілці, та вдивлялися у вогники на буях і на каналі, чекаючи появи месії з води. Єдиними звуками, які вони чули, були плюскіт хвиль і постійне клацання кнопки ліхтарика.

А тоді почулися згори голоси. Нервові стривожені голоси: когось панічно розшукували. Тоді вони стихли.

— Ну, маленький брате, що тепер робитимемо? — прошепотів Рей.

— Є План «Б», — відповів Мітч.

— І що це за план?

— Будемо пливти.

— От смішно, — пирснула Еббі.

Минула година. Хоч платформа й була зручно розміщена, але комфортною її не назвеш.

— Ви помітили отам два човни? — тихо запитав Рей.

Невеликі суденця виднілися десь за милю від берега й підозріло курсували вздовж берега.

— Мені здається, то рибальські човни, — припустив Мітч.

— І хто ж то рибалить, о першій ночі? — спитав Рей. Про це вони вже всі думали. І пояснення не знаходили.

Щось чорне у воді, що наближалося в пітьмі до них, першою побачила Еббі і тільки молилася, щоб то не виявилося тіло потопельника.

— Ось там, — мовила вона, вказуючи рукою на якийсь чорний предмет за п’ятдесят ярдів од них. Він швидко наближався до них. Всі троє стали напружено приглядатися. Тоді почули звук — він найбільше нагадував скрекіт швейної машинки.

— Посигналь ще, — сказав Еббі Мітч. Предмет наближався.

До них у маленькому човні підплив чоловік.

— Ебанксе! — голосно прошепотів Мітч. Звук стих.

— Ебанкс, — повторив він.

— Де ви, чорт забирай? — почулася відповідь.

— Ми тут, попід пірсом. Ну ж бо, швидше!

Скрекотання почулося знову. І до їхньої хрестовини на гумовому восьмифутовому плоті причалив Ебанкс. Вони перебралися на пліт, і всі четверо радісно обнялися. Ебанкс увімкнув електродвигун на п’ять кінських сил, і вони рушили у відкрите море.

— Де ти був? — запитав Мітч.

— Катався тут, — незворушно відповів Ебанкс.

— А чому спізнився?

— А спізнився я, бо все старався обминути оті рибальські човни, наповнені одягнененими, як туристи, що бевзями вдають із себе рибаків.

— То ви думаєте, що вони на службі в Моролто чи ФБР? — запитала Еббі.

— Ну, оскільки вони ідіоти, то можуть бути і тими, й іншими.

— А що з вашим зеленим ліхтарем? — Ебанкс вказав на ліхтар біля мотора.

— Батарейки сіли.

Яхта виявилася сорокафутовою шхуною, яку Ебанкс знайшов на Ямайці всього за двісті тисяч доларів. На палубі біля трапу на них чекав ще один друг, який і допоміг піднятися на борт. Його звали Джордж, просто Джордж. Він розмовляв англійською з ледь вловимим акцентом. Ебанкс сказав, що йому можна довіряти.

— Якщо хочете, там є віскі. В каюті.

Рей знайшов віскі, а Еббі — ковдру, і одразу лягла на маленький тапчан. Мітч стояв на палубі й милувався своїм новим судном. Коли Джордж із Ебанксом затягли пліт на борт, він мовив.

— Забираймося звідсіля. Ми можемо рушати просто зараз?

— Як скажете, — відчеканив Джордж.

Мітч дивився на вогні й прощався з берегом. А тоді пішов до каюти й налив собі в чашку віскі.

Тарранс лежав одягнений поперек ліжка й спав. Від останнього дзвінка він і не поворухнувся — всі шість годин залишався тут.

Задзвонив телефон. Після чотирьох гудків він зняв слухавку.

— Алло, — повільно прохрипів він.

— Вейне, хлопчику. Я тебе розбудила?

— Еге ж.

— Можете забрати документи. Кімната 39, мотель «Сі Галл Рест» на дев’яносто восьмій автостраді в Панама-Сіті-Біч. Є там адміністратор на ім’я Енді, він вас впустить. Тільки обережно з паперами. Наш друг усе там як слід порозкладав і підписав, а ще є шістнадцять годин відеозапису. Тож насолоджуйся.

— У мене є запитання, — відповів Тарранс.

— Звичайно ж, великий хлопчику. Питай все, що хочеш.

— Де він знайшов тебе? Без тебе в нього нічого би не вийшло.

— Ой, дякую тобі, Вейне. Він мене знайшов у Мемфісі. Ми подружилися, а ще він мені дав купу грошей.

— Скільки?

— А хіба ж це так важливо, Вейне? Мені тепер ніколи не доведеться працювати. Все, я маю йти, хлопчику. Оце розвага була!

— Де він?

— Саме зараз, поки ми з тобою розмовляємо, він сидить у літаку й летить до Південної Америки. Але прошу, не витрачайте марно часу на його пошуки. Вейне, хлопчику, я тебе люблю, але ж ти його навіть у Мемфісі не зміг зловити. Бувай.

Вона відключилася.

41

Світанок. Неділя. Під ясним небом сорокафутова яхта під напнутими вітрилами мчала на південь. У капітанській каюті солодко спала Еббі. На кушетці забувся в алкогольній комі Рей. Десь на нижній палубі відпочивав і Ебанкс.

Мітч пив холодну каву нагорі й слухав Джорджа,