Читати книгу - "Беру свої слова назад"

письменника Чаковського Жуков писав: «Тільки на догоду дешевій сенсації, бажанню зробити зовнішній ефект я можу пояснити це вигаданий, невідповідний дійсності опис сцени відсторонення від посади маршала К.Є. Ворошилова і мій вступ на посаду командувача Ленінградського фронту. Насправді не було нічого схожого і подібного! Передача ця відбувалась особисто віч-на-віч» (Георгій Жуков. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та інші документи. М. 2001. С. 556).

Як тільки донос Жукова був витягнутий з архівних надр, журнал «Родина» (жовтень 2000 р.) тут же вибухнув потужною статтею під назвою «На догоду дешевій сенсації...».

Підзаголовок - Протест опального маршала: правда і вигадка.

Сенс: о, який принциповий стратег! Яка правильна у нього позиція! Ось бачите: Жуков закликає авторів, що беруть на себе сміливість описувати найважливіші історичні події, такі як війна, бути вкрай обережними, чесними, правдивими і тактовними... Дивіться, як правильно він викрив брехуна Чаковського, який лив воду на млин буржуазних фальсифікаторів! «Лист Жукова секретарю ЦК КПРС П.М. Демічеву яскраво характеризує його ставлення до використання в літературі історичних фактів. Свою позицію маршал відстоює з властивою йому прямотою і послідовністю». І далі - в тому ж дусі, в тому ж піднесеному тоні: знайшлися всякі, розумієш, Чаковські, спотворювачі історії...

І тут я змушений стати на захист Чаковського. Дорогі товариші з журналу «Родина», Олександр Борисович Чаковський нічого сам не вигадав. Сцена відсторонення Ворошилова на засіданні Військової ради Ленінградського фронту вперше була описана в мемуарах Жукова. Відкрийте мемуари і прочитайте: ось він входить, а вони за столом сидять і обговорюють, як будуть підривати палаци, мости, заводи і кораблі, ось Жуков посидів, послухав, не витримав і подав записку...

Жуков все це опублікував у 1969 році. Чаковський цю сцену переписав і в 1971 році видав свою книжку з добросовісним переспівом жуковського оповідання: ось недоумки вирішують флот топити, ось Жуков записку простягає... І тут же Жуков звинуватив Чаковського в пособництві ідеологічним ворогам: не було ніякого засідання Військової ради! Не було ніякого обговорення, як топити флот! Не було ніякої записки! Я у Ворошилова в кабінеті наодинці без сторонніх справи приймав!

Викривши «наклепника» Чаковського, який «на догоду дешевій сенсації» лив воду на ворожі млини, Жуков викрив сам себе. Це він сам на догоду дешевій сенсації все це вигадав.

Отже, сам все описав, через два роки з обуренням все спростував. А потім сталося диво. Ще через чотири роки вийшло друге видання мемуарів Жукова, і в ньому сцена відсторонення Ворошилова із запискою Сталіна описана зі ще більшим драматизмом: «У великому кабінеті за покритим червоним сукном столом сидів десяток людей... Попросив дозволу бути присутнім... Через деякий час вручив К.Є. Ворошилову записку І.В. Сталіна... Повинен зізнатися, що робив я це не без внутрішнього хвилювання... На Військовій раді фронту розглядалося питання про заходи...» Ну і т.д.

І в найправдивіших останніх виданнях усе це повторюється. Як накажете цьому вірити, якщо стратег сам написав спростування секретарю ЦК КПРС: не було такого!

Дивна позиція у товаришів з журналу «Родина»: якщо Чаковський переписав сцену з мемуарів Жукова, отже, він наклепник. А якщо Жуков сам все це написав ДО Чаковського і ПІСЛЯ Чаковського, отже, борець за правду.

* * *

Товариші Гарєєви, Карпови, Н. Яковлєви. Ви викриті. Всі ви описували сцену з запискою. Всі ви в догоду дешевій сенсації ллєте воду на млини буржуазних фальсифікаторів.

І викрив вас не хто-небудь, а ваш улюблений кумир, якого всі ви з таким завзяттям захищаєте і прославляєте.

Розділ 29
Він - про себе

У своїх мемуарах Жуков сильно перебільшує свою роль у війні, виставляючи себе ледь не єдиним талановитим воєначальником СРСР.

К.А. Залєський. Імперія Сталіна. Біографічний енциклопедичний словник. М., 2000. С. 171 – 1 -

Про Жукові відомо, що в дитинстві на парі він проспав ніч на цвинтарі. Загорнувся в кожух, завалився серед могил, та й спить собі.

У 14 років під час пожежі в селі він увійшов в палаючу хату і врятував двох дітей.

Шкода, що свідків тих героїчних діянь не збереглося. Вірніше, зберігся тільки один. Це Георгій Костянтинович Жуков. Сам він про свої подвиги і повідав.

Він багато чого про себе розповідав.

Восени 1941 року, коли німецькі війська підійшли до Москви, коли в їх біноклі вже були видні зірки Кремля, Сталін призначив Жукова командувачем Західного фронту. В найкритичніший момент Сталін зателефонував Жукову і запитав: чи утримаємо Москву? Жуков рішуче відповів: відстоїмо!

Ситуація була на межі повного краху. Німець тиснув. Під напором, як нас учили, «переважних сил противника» радянські війська відходили. Але Жуков зі своїм штабом залишався на місці. Він наказав не відводити в тил свій командний пункт. І тоді командні пункти армій теж змушені були припинити відхід. А за ними командні пункти дивізій, бригад і полків пригальмували відкот на схід. Вони задкували назад, але швидкість відходу знижувалась і незабаром досягла нульової відмітки. Натиском ворога фронт стиснуло так, що командний пункт Жукова виявився майже біля переднього краю. Сталін зателефонував Жукову і нагадав, що такий стан дуже небезпечний. На це Жуков відповів: якщо я відтягну свій штаб, відтягнуться і штаби армій, а за ними і всі інші потягнуться...

Одним словом, і зверху йому рекомендували відійти, і знизу натиск, але Жуков не здригнувся. Він на своєму командному пункті залишався біля самого переднього краю. Так і встояли. Своєю особистою хоробрістю, всупереч нестримному відходу військ і рекомендаціям Сталіна Жуков утримав фронт і врятував Москву.

Звідки таке відомо?

З розповідей Георгія Костянтиновича