Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

свою місію в світі, вони мали сконтактувати з деревом Життя, з’єднаним з головним планшетом.

— У них лишається шанс.

— Наївний. Дерево Життя давно вчахло.

— Не без твоєї допомоги… — буркнув Нік.

— Обурення Абсолюта твоїм вчинком — цілком справедливе. Ти хоч сам розумієш, на що ти їх штовхнув? Жодна жива істота не здатна безкінечно боротися з натиском почуттів. У людині закладене прагнення до насолоди. Воно, мов наркотик, підточує зсередини. Чи тобі цього не знати?

— Абсолют не наказував позбавляти мене пам’яті. Що скажеш на це?

— Я не ослаблював тебе. У тебе відібрало пам'ять те саме, що і в первісних людей.

— Як це?

— Доки ти падав на землю, ти мріяв про насолоду. У кожного своя насолода. Ти мріяв про помсту. Помста за те, що тебе відсторонено від намісництва. Але ти не міг помститися миттєво, тому тебе переповнював гнів. Гнів затуманив розум і ти впав в безпам’ятство, разом зі спогадами ти втратив пам'ять, а це — втрата всього.

— Але пам'ять не можна втрати назавжди, як і милість Абсолюта.

Срібний похитав головою:

— Ти осліплений жагою влади, — він помовчав, — Якщо пам’ятаєш я народитися одразу після тебе. З відстані брата найкраще контролювати ситуацію.

— Ти чогось не домовляєш. Є ще щось.

Срібний стенув плечима.

— Мені потрібно побачити Абсолюта. — з притиском мовив Нік.

— Він в саматхі.

Нік роззирнувся довкола і помітив в кінці зали прикритий срібним полотном головний планшет.

Срібний простежив за його поглядом:

— Він зламаний, — мовив.

Нік не відповів. Впевненими кроками рушив до планшету. Якась підозра блиснула в мозку Срібного, проте нечітка.

Нік різко смикнув полотно і воно впало на долівку. Далі він підніс руку до головного планшету, відчув як по долоні побіг електричний струм, екран зблиснув, на ньому застрибали рівні рядки слів в програмі редакторської правки. Він зрозумів: Сувій, цей сценарій життя усіх Ер писався саме з цього планшета. Тепер, коли в нього є оригінал тексту — він може внести до змісту будь-які правки.

— Це ще що? Звідкіля він в тебе? — заволав Срібний несамовито, — Севен, Севен!

— Не галасуй. Твоя помічниця відключена.

Нік подався до екрану, на якому замиготіли букви, а згодом з’явився текст.

— Припини негайно, — загорлав брат, — Ти не посмієш змінити ні коми, ні крапки.

— Я і не збираюсь. Лише поверну все до початкового варіанту.

— До якого такого початкового?

— До того, що був до твоєї правки, — саркастично скривився Нік. — Ти переписав сценарій Абсолюта, аби усунути мене від намісництва назавжди. Я ж мав повернутися, відбувши земне втілення.

— Це наклеп!

Срібний лютував. Він підскочив до Ніка і спробував відтягнути брата від комп’ютера.

— Обережніше, ти вже дохазяйнувався, що Дерево Життя вчахло. А як пошкодиш комп’ютер — усі Ери стануть неконтрольованими… Однак, небезпечний з тебе писар, брате. Що ти ще надряпав про мене? — Нік втупився у текст, що розкинувся перед його очима. Це був якраз розділ з його життя. До того ж, починався він з моменту його падіння на землю.

Нік прочитав кілька рядків і відчув, як світ затуманився, він стис кулаки:

— Негіднику! Як ти до цього додуматися?

Срібний завбачливо відскочив вбік, оступився, долівка під ним затріщала, мов крихкий лід. Наступної миті він уже шкереберть падав у нижчі сфери, а вслід йому летіла фраза: «Ліміт благодаті Ангела з Тіні вичерпано».

Нік провів брата здивованим поглядом, потім склав руки човником, прикрив очі і подумки покликав Арніку. За мить вона стояла напроти.

— Ти? — перевела дівчина на Ніка здивований погляд. — Де ми?

В лабораторії Абсолюта.

— Ти хочеш щось розповісти? Ти дізнався щось про мене?

— Про нас. Інформація справді шокуюча.

— ?!

— Колись ми були єдині. Я — розум, ти — голос. В ті часи 12 Ер підпорядковувались нам разом з Сірим та Сизим. Та наш ліміт благодаті вичерпався і ми падали на землю, аби своїм життям заслужити повернення. Та Ангел з Тіні отримав доступ до головного планшета і переписав сценарій нашого життя. І досі ми жили за його версією, записаною в священному Сувої.

— Він нас роздвоїв?

— Так! Ось як він описав наше падіння в Сувої: «Коли Абсолют позбавив Сонцесяйного благодаті, він розпочав падіння у сфери нижчі. Дорогою його голос на якийсь час зачепився за райську планету, а розум впав на Землю. Та потім обоє опинилися в Ері Водолія, де розум проник в Ніка Арні, а голос — в Арніку.»

Ось чому ми весь час почувались половинчатими, роздвоєними. Ми шукали один одного. Ангел з Тіні на той час заступив вакантне місце Срібного. Понад усе він боявся, що ми зустрінемось, пригадаємо своє минуле і скинемо його. Тому він тебе ще маленькою переніс в Еру Риб.

— Значить я жила в Ері Водолія і мене вихопили звідти силоміць. Отже, той епізод, де дівчинка з мамою ідуть по сонячній вулиці — уривок з мого життя?

Нік хитнув головою:

— Ангел з Тіні робив все можливе, щоб ми не зустрілись.

Але це ще не все. В Сувої він написав, що саме Ангел з Тіні після нашого падіння стає довічним Срібним Вершником. Але і це його не заспокоїло. Він боявся, що Сірий та Сизий можуть дістатися до головного планшета і переписати текст Сувою під себе. Тому він доручив старійшинам з Ери Водолія переховувати його. Та я викрав