Читати книгу - "Діаболік"

— Я знаю, який вибір я роблю знову і знову. Для мого справжнього онука існує тільки один вибір.

Тайрус повільно опустився на коліна перед нею, дивлячись на Сигну своїми розумними очима.

— Як побажаєте, бабусю.

Коли він приклав її долоні до своїх щік, вона посміхнулася, як великий задоволений кіт.

— Хай живе Імператор! — мовила Сигна.

Їх позиції були повністю переплутаними, новий Імператор стояв на колінах, а його зрадниця-бабуся височіла над ним, і вони міряли один одного пильними й цинічними поглядами, у яких не було ані любові, ані довіри. Вони обоє намагалися і не змогли вбити один одного, використовуючи для цього Рандевальда, і зрештою знищили його самого. Тепер цей безбожний союз продовжить своє існування, і таким буде подальше правління Тайруса. Жоден із його високих ідеалів або великих планів не здійсниться під залізним кулаком Сигни, бо саме вона тримала у своїх руках усю владу.

Я спостерігала за цим із порожнім серцем, досі гостро відчуваючи електроди на своїй шиї — доказ того, що мій союз із Тайрусом завжди був лише брехнею. Єдине, про що я жалкувала, — що не розгледіла справжньої природи Домітріанів раніше, аби встигнути врятувати Сайдонію.

49

Я ЗНОВУ ПРОКИНУЛАСЯ в загонах. Я думала мені це здалося, поки не почула гудіння силового поля наді мною і не побачила яскравого світла над головою.

Я повільно сіла. З іншого боку силового поля, схрестивши руки, стояв Тайрус. Він чекав, поки я прокинуся.

Шия пекла. Моя рука злетіла вгору, і я торкнулася свіжого надрізу на шиї. Я усміхнулася. Ніби тепер вилучення електродів має якесь значення!

— Спочатку мені було складно тобі довіряти, — тихо сказав Тайрус. — А пізніше я не міг наважитися і розповісти тобі про це, навіть коли хотів вийняти електроди.

— А потім ти знову їх використав.

— Ти убила б мене.

— Я вб’ю тебе! — я звелася на ноги, вібруючи від гніву. — Я ненавиджу тебе усіми фібрами своєї сутності.

Тайрус продовжував невідривно дивитися на мене, непорушний і недосяжний.

— Я знаю, що ти про мене думаєш. Я знаю, що сталося із Сайдонією. Я бачив тіла з вілли Елантри. Сім’я Пасусів вимагає справедливості. Бабуся наказала відіслати їх до їхньої системи, щоб вони зопалу нічого не накоїли.

— Ти знав, що вони були мертві ще до того, — виплюнула я. — Ти сам це спланував!

Тайрус зітхнув, а потім нахилився вперед, приклавши лоба до силового поля, що розділяло нас.

— Немезідо, — мовив він, і я почула втому й гіркоту в його голосі, і взяла себе в руки, бо тепер він нічого для мене не значив. — Я клянуся тобі. Це зробила моя бабця, а не я. Подумай. Вона хотіла налаштувати нас один проти одного, тому посіяла насіння сумніву в наші серця. Вона сподівалася, що ти вб’єш мене. Хто ще...

— Якщо ти не планував цього, навіщо запропонував Елантрі скористатися моїми послугами під час помазання?

— Я цього не робив.

— Ти розповів Елантрі про нашу змову! І про те, як ми плануємо вбити Імператора!

Він випростувався і стиснув губи.

— Я нічого їй не розповідав. У мене ще не було плану, як вбити Рандевальда, тоді не було. Я збирався скористатися нашим планом: розповісти про зраду Сигни, щоб спочатку позбутися бабки. Вона завжди становила більшу загрозу, ніж Рандевальд.

— Отже, ти не бажав смерті Сайдонії? Ти сказав, що я ставлю її життя вище, ніж своє, але ти так не зробиш. Ти хотів розірвати наш зв’язок із нею.

Він видихнув крізь зуби.

Я заплющила очі.

— Для мене її смерть — це кінець усього. Я ніколи не оговтаюся від цієї втрати. Краще б я померла разом із нею.

— Звісно, ти оговтаєшся і переживеш цю втрату, — різко мовив Тайрус. — Ти впораєшся із цим знову.

— Того разу я не підозрювала тебе.

Він стукнув долонею по силовому полю.

— Я люблю тебе, — люто мовив він. — Немезідо, ти єдина мета моє існування. Я б ніколи не завдав тобі такого болю.

— Але ти збираєшся принести мене в жертву! — закричала я. — Ти погодився, тільки-но Сигна цього забажала! І ти з легкістю вдарив мене електричним струмом, щоб захистити себе. Чому я повинна вірити твоїм словам? Ти клявся, що любиш мене, а потім викинув мене геть. Чому я повинна повірити, що ти не вбив би Донію, якби це було тобі вигідно? Домітріани не вміють ділитися. Ти сам це сказав.

— Я — людина. Чи заздрив я вашому зв’язку з нею? Так. Чи сподівався, що ти вибереш мене, а не її? Так! Але я не вбивав її! Бабуся знала, що ми змовимося проти неї. Вона дізналася про це, тільки-но ти заговорила з моїм дядьком