Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

Епілог

Катерина

Сьогодні Рома забрав мене після пар, стверджуючи що ми дуже рідко бачимося і він вже незабаром забуде як я виглядаю. Останнє твердження, звичайно ж, було спірним, але бачитись ми справді стали рідше.

Я здавала сесію, Рома приймав іспити й ми обидва працювали. До Нового Року залишалося всього кілька днів і, до всіх справ, додавалися ще передноворічні клопоти. Часу катастрофічно не вистачало, тож я вирішила відкласти сьогодні всі справи та провести вечір зі своїм хлопцем.

Але був один момент, який мене турбував. 

— Роме, я сьогодні дізналася, що Марата відрахували, — я відстежувала реакцію хлопця, але його обличчя було беземоційним. — Ти щось знаєш про це?

— Ні, — байдуже знизав він плечима. — У будь-якому разі він отримав за заслуги. Не треба ображати дівчаток, особливо мою дівчинку.

— Ром? — перепитала я, натякаючи на подвійність фрази.

— Куди ти хочеш поїхати? Є побажання чи одразу до мене? — підморгнув мені хлопець, явно намагаючись змінити тему. Сама не знаю, чому, але я прийняла це. Може, і справді десь у глибині душі вважала, що так буде справедливо.

— Заїдьмо на площу? — трохи повернулась до Роми й міцніше стиснула в руках чашку з кавою. — Я не бачила, як там ялинка. І може ще пройдемося трохи, подивимося як прикрашений центр. Будь ласка!

Сутінки спускалися на місто і вогні горіли, навіваючи новорічний настрій. Все сяяло і переливалося, здавалося, що ми в казці. Поки Роми намагався знайти місце для паркування на центральній вулиці міста і щось невдоволено бурчав собі під ніс, я розглядала зоряне небо. Його натягнули пару років тому і вирішили не знімати цілий рік, але саме взимку воно асоціювалося зі святами та якимось спокійним щастям.

Ми вже дійшли до Оперного театру та зайшли до кав'ярні за какао, коли почав падати сніг. Перший справжній сніг у місті цього року. Великі сніжинки кружляли у світлі ліхтарів і спускалися нам на плечі.

— Як гарно!

Я відкинула голову, вдивляючись у небо і, висунувши язик, почала ловити сніжинки. Відразу відчула на своїй талії міцні руки, Рома притис мене ближче до себе, захоплюючи в поцілунок.

— Ти схожа на зимову принцесу, — тихо проговорив він, коли наші губи розімкнулись, але ми продовжили змішувати дихання. — Така гарна… Моя… Моя ж, правда?

І в очах у нього мільйон емоцій, але я встигаю вихопити лише дві найголовніші — ніжність і страх. Рома боїться? Чому?

— Правда, — шепочу я, намагаючись його заспокоїти й м'яко провожу долонями по щоках, зачіпаючи вії.

— Станеш моєю назавжди? — Моє серце починає битися частіше. Невже? Це те, що я думаю?

Як в уповільненій зйомці я спостерігаю за Ромою, який лізе у внутрішню кишеню куртки та намагається щось дістати, але в нього не виходить. Він ледве чутно лається і розстібає повністю шкірянку, буквально пірнаючи в потрібну йому кишеню. А я нічого не можу з собою вдіяти і я починаю сміятися, відчуваючи, як напруга йде. Стільки днів я чекала, що Рома повторить свою пропозицію. До тремтіння боялася заговорити про це сама.

Ловлю розгублений погляд Роми й усвідомлюю, що він не розуміє причин мого сміху. І, мабуть, для нього все це виглядає дуже дивно. А я переводжу погляд на його руку, в якій він стискає кільце, здобуте буквально в боях із курткою, перестаю сміятися і починаю плакати, лякаючи Рому ще більше.

Не даю йому вимовити жодного слова, просто притискаюся до нього всім тілом, запускаючи руки під куртку.

— Я люблю тебе, — шепочу йому кудись у ключиці, відчуваючи, як він обіймає мене у відповідь.

Ми стоїмо так кілька секунд, поки я заспокоююся, а потім Рома м'яко тягне мене за волосся, змушуючи підняти голову і подивитися йому в очі. А там невпевненість змішана з рішучістю.

— Ти вийдеш за мене заміж? Станеш моєю назавжди?

Голос хлопця звучав глухо, а пальці злегка тремтіли, коли він простягнув мені обручку.

— Звичайно, — я почула, як Рома полегшено видихнув і потяглася до його губ. Хлопець стискав мене в обіймах міцно, що було боляче в ребрах, але я не готова була відсторонитися ні на мить.

Тепер тільки як разом.

Роман

Виявляється, робити пропозицію дуже страшно. А робити пропозицію дівчині, яка, побачивши кільце, починає сміятися, а потім плакати ще страшніше.

Вдруге я на таке не наважусь.

Не пам'ятаю як одягав їй обручку на палець. А також не пам'ятаю, чи були навколо люди, чи машини. Пам'ятаю тільки її блискучі очі та відкриту посмішку.

Вже коли ми таки дійшли до площі та розглядали вогники на головній ялинці міста, Катя розповіла, що дуже переживала через те, що я не підіймав тему пропозиції. А сама вона не могла спитати. Хоча була готова погодитись одразу, як тільки відійшла від шоку.

Почавши цілуватися в ліфті, до моєї квартири ми буквально ввалилися. Вдаривши рукою по вимикачу, я знову припав до Катіних губ, стягуючи з неї шарф і куртку. Ненавиджу зиму! Мені вже хотілося відчути під пальцями гарячу та ніжну шкіру моєї дівчини.

Нарешті, стягнувши з Каті светр, я з захопленням припав до її ключиць, повільно спускаючись до грудей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍