Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Розділ 44.

Леді Аурі викликалася підготувати мене до балу. Я хотіла відмовитися і скористатися допомогою Амадіни, але графиня наполягла. Вона сама особисто зробила мені гарну зачіску, від якої я стала виглядати дещо старшою і, як мені здавалося, красивішою. Вона вміло підібрала таку жіночну зачіску, з якою моя сукня помічниці дуже гармоніювала.

Я подякувала леді Аурі, яка за весь цей час не промовила жодного слова. Але коли я вже почала йти, вона вперше заговорила.

— Для мене Вітор завжди був загадкою. І я ніколи не бачила його таким... закоханим. Ти або дуже юна, або дуже дурна, щоб не помітити його погляди. Він... ніколи не брав ні мене, ні кого б то не було за руку, не дивився з такою ніжністю. І вже точно ніколи не виявляв стільки турботи. Не знаю, чим ти його привернула до себе, але хочу попередити тебе... Даріє, - вперше звернулася вона до мене на ім'я. - Не завдай йому біль.

— Я ніколи б собі цього не дозволила, - відповіла я та вийшла з її кімнати.

Граф довго мене розглядав, і я не могла зрозуміти його думки.

— Часом мені здається, що я роблю помилку, беручи тебе з собою на бал, — пробурчав він.

— Невже Ви вважаєте, що на балу щось трапиться? Адже там багато королівської охорони!

— Ні, кохання моє, не через це, - ще більше насупився чоловік. Я запитливо на нього дивилася. - Тому що... ти навіть не знаєш, наскільки бажана навіть у цій скромній сукні.

Я почервоніла, не в змозі впоратися зі своїм збентеженням. Чоловік глянув на мене з обожненням і моє серце забилося сильніше.

— Я прошу тебе лише про одне, — попросив чоловік, коли ми вже наближалися до королівського палацу. - Не відходь від мене. Ти маєш перебувати в полі мого зору. Тільки за моїм наказом ти щось робитимеш, ти зрозуміла?

— Добре, я все зрозуміла, - посміхнулася я у відповідь.

— Даріє, ти вчора вивчала зразки, - обережно почав чоловік і уважно подивився на мене. - Ти щось знайшла у них?

Я не була готова розповісти правду. І як я забула прибрати після себе на столі?

— Важко сказати. Мені не вистачає лікаря Марвея. Без нього мені складно зробити висновки, - вирішила поки що відтягнути довгу і неприємну розмову.

— А що саме ти вивчала? - мені не сподобався його допит. І чому саме зараз, коли ми вже під'їжджаємо до королівського палацу і немає часу, щоб усе пояснити? Весь гарний настрій випарувався, залишилася лише тривога.

— Даріє? - здається, моє мовчання надто затяглося. Я гарячково думала, що мені відповісти. Правду? Але тоді посипляться й інші питання.

— Це був матеріал лікаря Марвея на основі моїх ліків та ще кількох складових, — вирішила сказати лише половину правди. Мені було соромно залучати до своєї брехні лікаря, але мені потрібен був час, щоб пояснити все графу.

Граф нічого не сказав, глянувши у вікно. У мене склалося враження, що він мені не вірить. І в цьому була моя вина.

Ми під'їхали до палацу, але як тільки ми вийшли з магмобіля, я не змогла винести вантаж своєї провини.

— Я вивчала ліки, які Ви п'єте, мілорде.

— Я знаю, — сухо відповів граф і подався до палацу.

Знає. Ну звичайно ж! Він міг учора сам вивчити його. Ось чому він залишив мене увечері! Звідки мені відомо, що він не вивчав простий аналіз хімічно-магічного складу в академії? Я поспішила за чоловіком, бо він точно не мав наміру чекати.

— Мілорде, я не...

— Навіщо ж вивчати те, що нібито ти сама робила? - грубо обірвав мене чоловік, не зупиняючись і навіть не дивлячись на мене.

Але якби ліки професора Шолла могли його вбити? Чи нашкодити? Я так вірила професору... Чисту правду сказав лікар Марвей: мені просто пощастило.

— Ви маєте рацію, не я особисто робила ці ліки.

Граф зупинився, повільно розвернувся і втупив у мене свій жорсткий чорний погляд. Він щільно стиснув губи, звузив очі, стримуючись.

— ХТО?

Мені раптом здалося, що довкола все стало нереальним, розпливчастим, туманним. Що в одну мить увесь мій світ розвалився на шматки.

Я нервово облизала губи, намагаючись зрозуміти як йому довести насамперед, що я не хотіла завдати йому шкоди?! Але зараз раптом виразно почала розуміти, що мною скористалися. Проти графа.

— Професор Шолла, мій учитель, - швидко вимовила я, і поспішила додати, але мене знову жорстко перебили.

— Тобто я й для тебе був піддослідним кроликом? Твої записи  – це не твоє захоплення та пристрасть. Це твоя робота. Ти стежила за мною, оцінювала мій стан, доповідала і, - він зробив паузу, і ще грубішим голосом додав: - випробувала на мені його ліки.

— Я не хотіла Вам зла...

— З першого дня всі твої слова були брехнею! Я пам'ятаю твій перший день, твою наполегливість, упертість, Даріє. Ти не погоджувалась ні на що, вигадуючи небилиці. Ти... БРЕХАЛА мені! Ви просто всі використовували мене у своїх цілях. Я був для тебе не людиною, не чоловіком, а лише... піддослідним щуром.

— Ні! - заперечила я, але ось чого я і боялася: точно не тут, не при людях, я мала шанс, щоб його переконати в зворотному. - Мілорде, послухайте мене...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍