Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ши, заткни пельку, га? – подала голос Іггірія. – Нехай дівчата миються де хочуть і як хочуть.
Ши різко підійнялася і, замотавшись у простирадло, покинула купальню. Ми ж терли одна одну дивовижними морськими губками, які вбирали в себе і піт, і бруд, і втому. «Ех, все-таки ця злюка мала рацію – треба було спочатку пірнути в душ», – дивлячись на воду подумала я.
Тіа, немов прочитавши мої думки, зачерпнула з широкої морської раковини жменю якогось порошку і кинула у воду. Вода зашипіла, мільйони бульбашок піднялися вгору, залоскотавши нас під водою. Ми кілька разів чхнули, а коли бульбашок не стало – вода знову стала прозорою. Мені це нагадало той самий порошок, який додав у бочку з водою Яарн, коли вмочив мене.
– А що це? – дивлячись на чисту воду, поцікавилася Кхибра.
– Ми називаємо його Пісок Аліандевії, – замість Тіа відповіла Іггірія. – Після нього дуже добре спиться.
Треба ж. Зайти завтра в ельфійську крамницю, чи що? Може там знайдемо щось дешевше, ніж у Ситові? Хоча, не факт. Відмінна якість не коштує два мідяки. Після купальні справді захотілося спати. Тіа немов юна чарівниця сунула мені в руку яблуко.
– Даси Шафрану, він у тебе славний, – шепнула вона і потерла кулачком очі.
Подякувавши їй, ми з Кхиброю зайшли в кімнату, замкнулися на засув зсередини і, бухнулися спати, навіть не потрудившись зняти з голів намотані рушники.
Прокинулася я від того, що смужка місячного сяйва лягла на очі. Я встала і задерла штору. Стоп! У темряві я побачила струнку знайому фігуру, яка короткими перебіжками йшла в бік лісу. Сон як рукою зняло. Кхибра дрихла без задніх ніг, я не стала її будити. Наспіх одяглася, благо, речі з гуртожитку ніхто не забрав і обережно відчинила двері.
Намагаючись не шуміти, пробралася на подвір’я і пішла в той самий бік, що й нічна мандрівниця. Як же виручає нічний зір! При місячному світлі взагалі краса – видно все як на долоні. Куди ж вона поділася? Ага, звідкись доноситься невиразне бурмотіння. Напевно, вона розмовляє зі своїм крилатим котом. Треба обережно підходити, вони не люблять чужинців.
Але те, що я побачила, змусило втиснутися в дерево й зобразити скульптурний ансамбль «Нічна дріада». Під широким розлогим деревом обіймалися двоє. Навіщо Рані призначати Ши таємне побачення? Чи не хоче вдома з’ясовувати стосунки, щоб не втрутився гарячий Лікраніель і не зіпсував заручини? Я підкралася ближче. Недобре підглядати, але серце підказувало, що тут щось не так.
– Ти дізналася? – почувся дуже знайомий голос.
– Острів Двох Зорь, – відірвалася від чоловіка Ши.
– Прокляття! Звідти її ніяк не дістати! – вилаявся він.
– Бруднокровка звідти родом, – байдуже додала Ши– Ранса. – А ти навіть не подякував за те, що я, ризикуючи своїм життям, їздила з ними.
– Мідноволоса дівка? Вона звідти родом?
Усередині все охололо. Так мене називав єдиний ельф – Яарн. Що?! А як же Скріраніель? Як же весілля?!
– Так, уяви собі.
– Мені вона потрібна. І не тільки для того, щоб знайти Прокляту Королеву.
– Що ти задумав, Яарне? – голос ельфійки здригнувся від... страху? Вона чогось боїться?
– Вона зухвала і смілива! Як хвацько придумала з моїм єдинорогом. Вона повинна народити мені сина! Ти розумієш, якою буде ця дитина?
– Угу, кухарчук. Темний кухарчук, – єхидно зауважила Ши. За що тут же отримала дзвінкого ляпаса.
Так, це тобі, дорогенька, не Рані, який стримує емоції. Одноокий церемонитися не буде.
– Ти що, закохався?
– Дурепа! – виплюнув в обличчя їй Яарн. – Ніхто не зрівняється з моєю Найяррі!
– Вона моя сестра! Вона була моєю сестрою! – у голосі ельфійки з’явилися нотки відчаю.
– Зведеною сестрою, – нещадно уточнив Яарн. – Ти – світла, а вона з’явилася від темного! До речі, ти так ненавидиш мідноволосу через те, що сама бруднокровка? Тільки в тієї вуха людські, а в тебе гострі, наші.
– Не смій мене так називати! Моя мати...
– Та годі, всім у Вайге-Норі відома твоя мати! До речі, бачив її днями, скаржилася, що давно звісток від тебе не отримувала. То що їй передати? Що рідна дочка ненавидить її й цурається? Ще б пак! Матуся господиня Будинку насолоди.
Яарн тихо розсміявся і різко замовк.
– Але я поважаю цю жінку тільки за те, що вона народила мою Найяррі, яка подарувала мені Тайхарну.
І тут я зрозуміла, що мені здалося знайомим в обличчі Тайхарни – вони чимось схожі з Ши-Рансою. Тому його дочка не впадає в медитативний транс, а спить! Тому вона й не помітила мене біля храмів! Дівчинка просто хотіла спати.
– Навіщо тобі ця кухарка?! – з ненавистю випалила Ши.
– Тому, що ти, моя дорога шпигунка, пустоцвіт. А мені потрібен спадкоємець.
– Сьогодні місяць у потрібній фазі, – підійшла до найманця впритул Ши-Ранса. – Давай спробуємо ще. Я дуже хочу тобі народити сина, Яарне. Ти ж знаєш, як я тебе кохаю...
– Та ти мене взагалі не кохаєш. Якби кохала, то принесла б мені карту, розповіла, що приховує королівський детектив. І, так, коли в тебе весілля з моїм заклятим ворогом? – одноокий тихенько реготнув.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян», після закриття браузера.