Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

різним людям з різними характерами...

— А, то ти й мою роботу знаєш краще за всіх, так, Анно?

— Але ж це не те саме, що сімейний лікар, правда? — наполягала Анна.— Ти читав лекції, проводив дослідження, ти не мусив керувати прибиральницями, реєстратурою і ще купою персоналу.

— Вони справді паскудно поводилися, Анно,— Синтія віддано кинулася захищати Роя.— Ні, справді паскудно. Я не казала... не хотіла проблем... але одна з жінок пролізла нагору, до кімнати твоїх батьків.

— Що? — гавкнув Рой.

— Так,— знервовано кивнула Синтія.— Ні, я пішла нагору поміняти Анні підгузок і почула, що в кімнаті хтось є. Зайшла — а вона роздивляється одяг Марго в шафі.

— Хто — вона? — спитав Страйк.

— Білявка. Друга реєстраторка, не Глорія.

— Айрін,— сказав Страйк.— Вона знала, що ви її бачили?

— О так. Я зайшла з Анною на руках.

— І що вона сказала, коли вас побачила? — спитала Робін.

— Ну, їй стало ніяково,— відповіла Синтія.— Кому б не стало? Засміялася, сказала, що просто «кинула цікавим оком». А тоді вийшла.

— Боже милий,— похитав головою Рой Фіппс.— Хто тільки набрав таких на роботу?

— Вона справді просто дивилася на одяг? — спитала Робін у Синтії.— Чи вам здалося, що вона могла...

— О, не думаю, що вона щось узяла,— відповіла Синтія.— А ти ніколи... Марго нічого потім не шукала, ні? — спитала вона в Роя.

— Ні, але краще б ти мені розповіла тоді,— суворо мовив Рой.

— Я не хотіла зайвих проблем. Ти вже й так... день уже був непростий, правда?

— Повертаючись до того випадку, коли її буцімто бачили,— сказав Страйк і переповів родині історію Дженіс про те, що Чарлі Рамедж, з його слів, нібито бачив Марго серед могил на церковному цвинтарі в Лемінгтон-Спа.

— ...і Робін поговорила з удовою Рамеджа, яка підтвердила історію загалом, але не змогла точно сказати, чи він бачив саме Марго, а не іншу зниклу жінку. До поліції цей випадок, здається, не дійшов, тож я хочу спитати: вам відомо, чи Марго мала знайомих або якісь зв’язки в Лемінгтон-Спа?

— Жодних,— відповів Рой, і Синтія теж похитала головою.

Страйк зробив позначку в записнику.

— Дякую. Оскільки мова зайшла про випадки, коли її могли бачити,— мовив Страйк,— чи ви не проти пройтися по всьому переліку?

Робін, здається, розуміла, до чого хилить Страйк. Хай присутнім у кімнаті думка про те, що Марго жива, не принесе великої втіхи, Страйк хотів почати допит з тих позицій, що вбивства не було.

— Жінка на заправці в Бірмігемі, жінка з дитиною у Брайтоні, собачниця в Істбурні,— відчеканив Рой, не даючи Страйкові розтулити рота.— Нащо б вона десь каталася на машинах чи вигулювала собак? Якби вона зникла з власної волі, то не хотіла б, щоб її знайшли. Так само й по цвинтарях не блукала б.

— Це правда,— погодився Страйк,— але є ще випадок...

— У Ворику,— кивнув Рой.— Так.

Чоловік і дружина перезирнулися. Страйк чекав. Рой відставив чашку і блюдце на столик і глянув на доньку.

— Ти справді цього хочеш, так, Анно? — спитав він, не зводячи очей з мовчазної доньки.— От справді, чесно-чесно?

— Про що ти? — огризнулася Анна.— Нащо, по-твоєму, я найняла детективів? Задля сміху?

— Гаразд,— кивнув Рой,— гаразд. Цей випадок привернув... привернув мою увагу, бо колишній коханець моєї дружини, Пол Сатчвелл, походив з Ворика. З цим чоловіком вона... поновила знайомство незадовго до зникнення.

— Та Господи Боже,— з напруженим смішком мовила Анна,— ти чесно думаєш, що я не в курсі про Пола Сатчвелла? Звісно, я в курсі! — (Кім простягнула руку й поклала дружині на коліно, чи то заспокоюючи, чи то застерігаючи).— Тату, ти що — не чув про інтернет, про архіви преси? Я бачила те сміховинне фото Сатчвелла з волохатими грудьми та прикрасами, і знаю, що моя мати ходила з ним до пабу за три тижні до зникнення! Але ж то була просто зустріч у пабі...

— Та ти що? — гидким голосом озвався Рой.— Дякую, що втішила, Анно. Дякую за фахову думку. Ой як добре бути всезнайкою...

— Рою,— прошепотіла Синтія.

— Ти хочеш сказати, що вони не просто зустрілися в пабі? — шоковано спитала Анна.— Ні, не може бути, який жах! Уна каже...

— А, чудово, я зрозумів! — голосно промовив Рой, і його запалі щоки налилися багрецем, а руки вчепилися в бильця крісла.— Уна каже! Це все пояснює!

— Що пояснює? — спитала Анна.

— Це! — закричав Рой і тицьнув тремкою рукою, обплетеною венами і з набряклими кісточками, в бік Страйк і Робін.— За цим стоїть Уна Кеннеді, так? Мав би сам здогадатися, що вона не відчепиться!

— Заради Бога, Рою,— голосно почала Кім,— що за абсурдне...

— Уна Кеннеді мріє, щоб мене арештували!

— Тату, це просто неправда! — заперечила Анна, скидаючи застережливу руку Кім зі свого коліна.— У тебе нездорова зацикленість на Уні...

— Причепилася — мовляв, подай скаргу на Талбота...

— І чого ж ти, чорт забирай, не подав? — закричала Анна.— У чоловіка був справжній нервовий зрив!

— Рою,— знову схлипнула Синтія, а Рой посунувся вперед, дивлячись доньці в обличчя понад крихітним столиком, де мало не хитався на своєму тарелі торт. З багряним обличчям, дико вимахуючи руками, Рой загорлав:

— Повний дім поліції! Копирсалися в речах твоєї матері! В саду дойди! Вони шукали найменший привід мене арештувати — а я мушу подавати скаргу