Читати книгу - "Жорстоке небо"

— Мені жаль тебе, Діано, — неголосно, майже лагідно промовив він. — Я знаю, що розповів тобі хрещений, і мушу розчарувати тебе: його припущення на сьогодні бездоказові. Інформацію про технічні негаразди з двигунами чи паливною системою «ААРОНа 44» на цей момент не підтверджено, Рева не став би її оприлюднювати. Навіть якщо її підтвердять, ніхто ніколи не доведе, що недосконалі двигуни нашого літака стали причиною катастрофи у Франції, — поправивши світлі кучері, чоловік театрально зітхнув. — Це розуміють усі, крім тебе, Діано.

— Брехня! Ви брешете! — гарячкувала жінка. — Я знаю, що хотів розповісти Денис. Я точно знаю, що, якби не проблеми з двигунами, літак перелетів би снігоочисник!

Григорій Авер’янов насмішкувато до непристойності пирхнув:

— Ти вмієш спілкуватися з мертвими?

Діана отетеріла від такого неприкритого нахабства. Кілька секунд вона мовчала, а тоді вирішила прийняти гру:

— Так, я вмію розмовляти з мертвими. І знаєте, що на цей момент нашіптує мені Денис із небес? Що ви заплатили йому за те, щоб під час декодування даних із ЦФР він видалив три останні секунди запису і посунув решту реплік уперед. Спокусившись на чималі гроші, Денис погодився, але не передбачив, що все зайде так далеко, і після смерті Радислава запанікував. Його гризла совість, йому стало страшно, і тому він прийшов до мене. Ви дізнались про це і вбили його на моїх очах, — велика сльоза, не втримавшись, скотилась по її щоці.

У цю мить обличчя Григорія Авер’янова почало танути як віск. Він знав, що раніше чи пізніше хтось обов’язково виявить обман про справжню сутність попереджувального сигналу, який пролунав у кабіні «ААРОНа 44» за лічені секунди до катастрофи, але подумати не міг, що хто-небудь здогадається про трьохсекундний зсув у розмові пілотів. Він намагався далі грати обрану роль, але повністю опанувати себе після такого удару не зміг.

— Про які три секунди ти говориш?

— Ви кажете, що затримка реакції двигунів не мала впливу на катастрофу. Насправді Радислав помітив снігоочисник не за десять, а майже за чотирнадцять секунд до зіткнення, рівно через дві секунди другий пілот, Метью Ріґґсон, дав повний газ. У цю мить лайнер від «Øveraasen’а» відділяло 950 метрів, якраз достатньо, щоб перелетіти снігоочисник. Ви знали про це і наказали стерти останні секунди запису пілотських розмов, тим самим «підсунувши» час, коли пілоти побачили перешкоду, до часу, коли сталася аварія! І саме через це на записі немає гуркоту від зіткнення, через це на ньому не чути останніх слів чи відчайдушної лайки пілотів!

Риси обличчя Авер’янова затверділи, лють деформувала пухкі губи.

— Обґрунтуй! Доведи це, — він зловтішно розсміявся, — без Дениса.

Діана набрала в груди повітря:

— Я вже довела.

— Що? Як?

— Марсель Лакруа, слідчий з агенції ВЕА, надіслав мені аудіофайл із записом розмов у кабіні, а також інший файл, на якому зафіксовано переговори диспетчера з пілотами рейсу 1419. До обох файлів додано текстові стенограми із вказівкою часу, коли прозвучала та чи та репліка. Порівнявши час для однакових фраз на обох записах, я легко виявила різницю в три секунди.

Губи, щоки і підборіддя Авер’янова затремтіли, в очах з’явилося щось вовче.

— Я намагався по-доброму, ти не захотіла, — чоловік дістав з кишені знімок Діани та її синів і запустив гладенькою поверхнею стола. — Ну і нехай, тобі ж гірше.

— Що це? — Діана взяла фотографію, і весь світ вихором закрутився навколо неї. До горла підкотив усіяний шпичаками й колючками свинцевий клубок.

— Це я добив Радислава Ротка, і за моїм наказом сьогодні закатали в асфальт Дениса. Я кажу це, щоб ти зрозуміла, що гірше мені не стане, якщо я зламаю карки двом шмаркачам.

— ВИ НЕ ПОСМІЄТЕ! — тепер уже Діану затрусило так, що перед очима з’явилися сріблясті мушки. Тканина її притомності рвалася, моментами вона переставала розуміти, де знаходиться і що відбувається. Вона кусала губу, благаючи Бога розбудити її, молячись, щоб цей кошмарний сон обірвався.

— Уже посмів, — витиснув Авер’янов і подався вперед: — Слухай мене, курво. Твої байстрюки в мене, сховані в надійному місці, і я триматиму їх там доти, доки пристрасті навколо історії з «ААРОНом» остаточно не вляжуться. Нехай вони будуть запорукою твоєї відданості концерну «Аронов».

— Ні! — хрипнула Діана. Сльози двома нестримними струмками зацебеніли з очей.

— Я прослуховую всі твої телефони, Діано. Не віриш? Сьогодні вранці ти розмовляла з Марселем Лакруа, потім із тобою говорив програміст, і ви домовились про зустріч на площі Перемоги. А тому я не раджу тобі звертатися в міліцію, жалітися хрещеному і тим більше — телефонувати Марселю. Один такий дзвінок — і від твоїх синів залишаться лише скальпи.

Авер’янов блефував. Поводився, наче картяр за покерним столом з парою нікчемних двійок на руках. У нього не було виходу на «есбешників» Шафіна, відповідно, він більше не міг підслуховувати розмови Діани. Він навіть не знав, чи встиг Карий викрасти малих. І в той же час іншого вибору в росіянина не було: показавши, що знає про трьохсекундний зсув у розшифрованому записі переговорів у кабіні, Діана вибила ґрунт з-під його ніг.

Пан або пропав.

— Я триматиму шмаркачів у себе, поки не владнаю із цим клятим розслідуванням. І до того часу ти будеш робити те, що я накажу, і говорити лише те, що я захочу. Все зрозуміло?

Діана мовчки плакала.

— ТИ ЗАТЯМИЛА?! — рявкнув Григорій Авер’янов.

Розмазавши руками сльози, вона кивнула.

— А тепер пішла геть, — росіянин зморено відкинувся в кріслі. Вперше в житті він не знав, що робити далі.

Забравши фотографію, Діана кулею вилетіла з кабінету.

71

Діана мчала коридорами, не дивлячись під ноги.

Відшукати в контактах номер Гениного телефону вдалось лише з третього разу. Вона натиснула кнопку «Виклик» і, тихо квилячи від нехорошого передчуття, приклала мобілку до вуха.

— Привіт, — озвався Гена.

Рівний, стриманий голос чоловіка частково заспокоїв її. Хіба він не зателефонував би їй, якби Даню викрали?

— Данька… Данька… — захлинаючись слізьми, пролепетала Діана.

— Що з тобою? Агов, Діано, ти чого?

— Данька! — верескнула вона. — Де він?!

— Та живий наш Данька, чого ти кричиш, як недорізана. Температура 36,9°. Правда, полізли шмарклі.

— Він біля тебе?

— Добрався до таткової залізниці, тепер її не можна запустити. Батько відкрутить мені руки і потім заб’є ними