Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

підемо, а ви, якщо хочете, летіть уперед і чекайте нас у Драконячому Гнізді. Там заберемо наші припаси і зробимо зупинку на пізній обід.

— Я можу піти з вами, — сказав Шимас.

— Ні, не варто. Кожен з нас має обрати такий спосіб пересування, який найбільше заощадить сили. Коли ж ви боїтеся, що по дорозі на нас нападуть а ви пропустите всю розвагу, то не турбуйтесь — я дам вам знати про це блискавками.

Ухваливши таке рішення, вони не стали гаяти часу. Ріана лише попрощалася з моряками, роздала всім охочим своє благословення і разом з Колвином подалась углиб острова. Шимас про всяк випадок зачекав, поки вони відійдуть десь на милю, а потім, під схвальні вигуки членів команди, багато з яких завдячували йому життям, злетів у повітря і, стрімко набираючи швидкість, помчав на південь.

Раніше він не любив левітувати. Зусилля, що їх доводилося докладати для цього, псували йому все задоволення від польоту — як, власне, й переважній більшості чаклунів. Зате з цим дивовижним плащем ніщо не заважало Шимасові насолоджуватися свободою від тенет земного тяжіння; він то здіймався високо в небо, то припадав аж до самої землі, а потужний зустрічний вітер рвучко бив йому в обличчя і гудів у його вухах щось про далекі мандри довкола світу на крилах диннеші.

Чи, може, то був не вітер, а його власні думки?..

Шимас не зчувся, як долетів до Драконячого Гнізда. Шкодуючи, що все так швидко скінчилося, він зробив наостанку коло вздовж периметра западини, після чого приземлився біля торб із припасами, видобув з однієї флягу з водою й жадібно напився. Потім зрозумів, що йому все одно буде несила дочекатися Ріани, тому взяв половину смаженої курки, звільнив її від чарів проти псування і, вмостившись на гладкому камені, гарненько підживився. Далі став оглядати кістяки драконів, перелітаючи від одного до іншого, і тепер дивився на них уже зовсім іншими очима, ніж кілька годин тому.

Як виявилося, дракони були не просто маґічними істотами, а дванадцятьма диннеші, що зреклися вічного життя у Ґвифіні задля боротьби зі Злом. Довгі тисячоліття вони безнадійно боронили цей світ від демонів та чудовиськ, і, може, саме зглянувшись на їхню самопожертву, якісь невідомі сили, що стояли незрівнянно вище за диннеші, перенесли сюди Ініс Шінан. Острів із леґендарного Старого Світу, населений мужніми й незламними людьми, які спромоглися звільнити від нечисті Абрад і змусили демонів забратися назад до Ан Нувіну. А дракони-диннеші, переконавшись, що світ тепер у надійних руках, усамітнилися на цьому острові, щоб спокійно вмерти…

Ріана та Колвин з’явилися на початку п’ятої години. На той час Шимас перебував у протилежному кінці Гнізда і не став квапитися — тобто, летіти — їм назустріч, а рушив до них пішки. Він надійшов саме тоді, коли відьма вже пообідала і якраз відкараскувалася від настійливих умовлянь Колвина, який з набитим ротом твердив, що пані надто мало їсть, їй треба скуштувати ще бодай шматочок курячої грудки, такої смачненької й поживної. Зрештою Ріана просто наказала йому замовкнути й не чіплятися до неї і підвелася з каменя назустріч Шимасові.

— Ну як, професоре, — запитала вона, — не почуваєтеся втомленим?

— Анітрохи, — відповів він. — Плащ фактично робить усе за мене. А мені залишається тільки давати йому правильні вказівки.

— Це добре, — задоволено кивнула Ріана. — Бо я маю одну пропозицію.

Шимас відразу збагнув, про що йдеться.

— Гадаєте, це розумно?

— Не знаю. Не певна. Але так буде правильно. Поки ми тут, моряки залишаються в небезпеці. Демони можуть нацькувати на них чудовиськ просто для того, щоб допекти нам, вивести нас із рівноваги. Єдиний вихід — дати їм бій у Тиндаярі й прорватися на Ініс Ахройд. Це також пустельний острів, до нього лише триста миль — майже поруч за мірками підземного світу. І тоді демони втратять будь-який інтерес до Ініс на н-Драйґу.

Слухаючи молоду відьму, Шимас не зводив з неї приголомшеного погляду.

— Вибачте, леді Ріано. Досі я вважав вас невиправною еґоїсткою.

Вона ніяково потупила очі.

— Це нічого. Я саме така і є… То ви згодні?

— Згоден. — Шимасові було страшно аж до дрижаків у колінах. Але після того, як Ріана виявила таку несподівану турботу про життя звичайних людей, він просто не мав морального права відмовитися. — І коли пропонуєте вирушити?

— Що раніше, то краще. Менше буде чудовиськ, легше проб’ємося до Ініс Ахройду. Я лише трохи відпочину і тим часом напишу звіт для своїх родових хронік. У разі, коли ми не виберемося з Тиндаяру, сестри повинні дізнатися правду про походження драконів.

— А ви їм ще не повідомили?

— Ні. Я нічого не сказала ні про меч, ні про плащ, ні про диннеші, ні про демонів з чудовиськами. Просто написала, що через дурну випадковість корабель згорів, поки ми оглядали Гніздо.

— Але чому?

— Повірте, професоре, не через властиву мені скромність. Якби я бодай словом похопилася про те, що тут сталося насправді, мені б і досі не дали спокою. З усіх боків закидали б запитаннями та порадами. А користі від них ніякої…

Щоб швидше впоратися, Ріана попросила Шимаса викласти на папері історію дванадцятьох світлоносців, що в стародавні часи перетворилися на драконів, а сама написала про відвідини Тиндаяру і про те, як їм вдалося знайти меч та плащ. До своєї оповіді вона додала схематичний, але доволі майстерний малюнок, що зображав їхню зустріч з диннеші. Ріана полюбляла малювати і мала до цього неабиякий талант; проте, на жаль, була надто ледача й неорґанізована, щоб розвивати його, старанно опановуючи складні прийоми маґічного живопису, а вдовольнялася тим, що створювала чарами простенькі чорно-білі картинки, які потім переносила на папір.

Насамкінець вона написала:

Про те, що сталося після розмови зі світлоносцем, розповім згодом. У крайньому разі, про подальші події