Читати книгу - "Янтарне скло"

тихо увійшла до будинку Мері Мелоун. Відьма не знала про жінку нічого, за винятком хіба того, що вона прийшла з Вілового світу й відіграла дуже важливу роль у долях світу. Але незалежно від тoro, дружелюбна Мері чи ні, її все одно слід було розбудити, а для того, щоб зробити це, не налякавши жінку, можна було скористатися одним заклинанням.

Тож відьма сіла на підлогу біля голови Мері та стала дивитися на неї напівзаплющеними очима, намагаючись дихати з нею в унісон. Зрештою у неї перед очима постали ті бліді постаті, які жінка бачила уві сні, і тоді Серафіна налаштувалася на них так, як гітарист налаштовує струни свого інструмента. Після цього можна було увійти в сон Мері, й коли відьма це зробила, вона звернулася до свідомості Мері як один із персонажів її сну.

Прогулюючись по чудернацькій місцевості серед заростей очеретів та електричних трансформаторів, вони повели нечутну бесіду, про яку Мері, прокинувшись, так і не згадала. Настав час Серафіні взяти ініціативу до своїх рук.

— За декілька секунд, — промовила вона, — ти прокинешся. Не лякайся, побачивши, що я поруч із тобою. Я буджу тебе в такий спосіб, аби ти знала, що тобі нічого не загрожує. А потім ми поговоримо.

Відьма подумки повернулася до реального світу, взявши. в собою Мері зі сну, й та побачила, що вона, схрестивши ноги, сидить на підлозі біля ліжка, а виблискуючі очі Мері уважно на неї дивляться.

— Я так розумію, ти відьма, — прошепотіла жінка.

— Так. Мене звати Серафіна Пеккала. А тебе?

— Мері Мелоун. Мене ще ніколи не будили так тихо. Чи я справді не сплю?

— Звичайно. Нам слід поговорити, а розмову уві сні важно контролювати й нелегко запам'ятати. Краще буде поговорити наяву. Бажаєш залишитися тут чи прогуляємося під Місяцем?

— Ходімо, — відповіла Мері, сідаючи на ліжку та потягуючись. — Де Ліра з Вілом?

— Сплять під деревом.

Вони вийшли з хатини, пройшли повз рясну крону дерева, під яким спали діти, та пішли до річки.

Мері дивилася на Серафіну Пеккала з сумішшю побоювання та захоплення: вона ще ніколи не бачила таку струнку та граціозну жінку. Відьма виглядала молодшою від Мері, й водночас та бачила, що Серафіні має бути декілька сотень років. Єдиним відбитком, що його час залишив на ній, була легка домішка всесвітнього суму у виразі її обличчя.

Вони сіли на березі над сріблясто-чорною водою, і Серафіна Пеккала повідомила Мері, що вона тільки-но розмовляла з деймонами дітей.

— Сьогодні діти їх шукали, — сказала Мері, — але там щось сталося. За винятком тих коротких секунд, коли вони втекли з поля бою, Віл так ніколи й не бачив свого деймона. Він навіть не впевнений, що він у нього є.

— Проте його деймон існує — так само, як твій. Мері збентежено подивилася на відьму.

— Якби ти могла його бачити, — повела далі Серафіна, — то побачила б чорного птаха з червоними лапками та трохи гачкуватим жовтогарячим дзьобом. Гадаю, це гірський птах.

— Як тобі вдається його бачити?

— Для цього очі мають бути напівзаплющеними. Якби в нас був час, я могла б навчити тебе бачити свого деймона, а також деймонів інших людей твого світу. Мені дивно те, що ви неспроможні їх побачити.

Потім відьма повідомила Мері, що вона сказала деймонам і що це означає.

— І деймони повинні будуть сказати це їм? — спитала жінка.

— Спочатку я збиралася розбудити їх та сама це зробити, потім думала, що, може, варто покласти цю відповідальність на тебе. Проте, коли я побачила їхніх деймонів, то зрозуміла, що краще буде, якщо це зроблять саме вони.

— Вони кохають одне одного.

— Я знаю.

— Але вони самі щойно зрозуміли це…

Мері спробувала збагнути всі наслідки того, що їй повідомила Серафіна, однак це було надто складно. Потім жінка спитала:

— А ти бачиш Пил?

— Ніколи не бачила. До початку цієї війни ми навіть не чули про нього.

Мері дістала з кишені янтарне скло та простягла його відьмі. Серафіна піднесла його до ока та затамувала подих.

— То ось він який, цей Пил… Він чудовий!

— Подивися на дерево, під яким сплять наші діти.

Серафіна так і зробила та знову зачаровано замовкла.

— Так це вони все це зробили? — спитала вона.

— Сьогодні — або радше вчора, адже, мабуть, уже настав новий день — сталося щось неймовірне, — промовила Мері та промовчала, подумки добираючи слова, за допомогою яких можна було описати нещодавні події. — Щось невелике за масштабом, але надзвичайно важливе. Якби ти бажала спрямувати могутню річку в інший бік і в тебе був лише крихітний камінець, ти все одно могла б це зробити — треба лише покласти камінь у слушне місце та зробити так, щоб перша цівка води змінила напрямок свого руху. Так ось, щось схоже сталося вчора. Я не знаю, в чому річ — може, вони побачили одне одного в іншому світлі, а може, причина була іншою… До того все йшло як ішло, але потім вони раптом почали сприймати одне одного інакше. І тоді весь Пил почав притягатися до них, і напрям його потоку змінився.

— Ось як воно мало статися… — задумливо промовила Серафіна. — І тепер Пилу нічого не загрожує — чи, може, небезпека минеться, коли ангели закриють величезне провалля в підземному світі.

Відьма повідомила Мері про прірву, а потім почала розповідь про те, як вона її знайшла.

— Я летіла високо в небі та шукала, куди мені сісти, коли зустріла ангела. Ангела-жінку. Вона виглядала дуже незвичайно — здавалася водночас старою й молодою, — промовила Серафіна, забувши про те, що саме таке враження вона справила на Мері. — Її звали Ксафанія, і я дізналася від неї багато такого, про що й гадки не мала… Вона розповіла мені, що вся історія людства являє собою боротьбу між мудрістю та дурістю. Вона та повсталі ангели, оборонці мудрості, завжди намагалися розширювати людям світогляд, а Господь та його церкви, навпаки, бажали, щоб людство ниділо в неуцтві. На підтримку своєї думки вона навела багато прикладів із життя мого світу.

— Гадаю, в моєму таких прикладів можна відшукати аж ніяк не менше.

— Так от, мудрість майже завжди змушена була діяти потайки, шепотіти свої слова на вухо людям, наче шпигун, пересуватися в затінку та бачити, що суди та палаци пере бувають під владою її ворогів.

— Це дійсно так, — погодилася Мері.

— І ця боротьба поки що не завершена, хоча сили небесного царства нарешті зустріли гідний опір. Вони відновлять сили, зберуться під прапорами іншого