Читати книгу - "Точка Обману"

зараз у руках. Тепер його ніщо не зупинить. Ані звинувачення в хабарництві. Ані чутки про секс із помічницею. Ніщо.

— Йди додому, Габріель. Ти мені більше не потрібна.

125

«Усе, кінець», — подумала Рейчел.

Вони з Толландом сиділи пліч-о-пліч на палубі, вдивляючись у дуло автомата, який націлив на них військовик підрозділу «Дельта». На жаль, тепер Пікерінг знав, куди Рейчел надіслала факс — до офісу сенатора Секстона.

Рейчел сумнівалася, що її батько коли-небудь отримає повідомлення, яке щойно записав Пікерінг. Скоріш за все, директор військово-космічної розвідки проникне до офісу сенатора рано-вранці, коли той ще спатиме, випередивши всіх. Якщо Пікерінг зможе туди дістатися, тихцем забрати факс і стерти телефонне послання, відпаде потреба завдавати шкоди сенаторові. Вільям Пікерінг був одним з небагатьох людей у Вашингтоні, хто міг обманним шляхом і без особливого шуму проникнути до офісу будь-якого сенатора Сполучених Штатів. Рейчел завжди дивувалася, як багато огидного можна зробити, прикриваючись «національною безпекою».

«Якщо такий варіант не пройде, — подумала вона, — Пікерінг може просто пролетіти повз офісну будівлю і ненароком випустити ракету «хелфаєр» у вікно, щоб знищити факс». Але внутрішній голос підказував їй, що до цього справа не дійде.

І зараз, сидячи поруч із Толландом, Рейчел з подивом відчула, як його рука лагідно торкнулася її долоні. У тому дотикові відчувалася ніжна сила, і їхні пальці переплелися так природно, що Рейчел здалося, ніби вони знайомі вже давно-давно і робили це багато-багато разів. Усе, чого їй зараз хотілося, — це лежати в його обіймах і відчувати себе захищеною від гнітючого ревіння нічного океану, що крутився довкола них спіральними течіями.

«Ніколи, — збагнула вона. — Цьому ніколи не судилося бути».

Майкл Толланд почувався як людина, якій посміхнулася надія на шляху до шибениці.

Життя просто насміхається з мене.

Упродовж років після смерті Селії Толландові часто доводилося переживати ночі, коли йому хотілося померти, години болю та самотності, яких, здавалося, можна було позбутися разом із самим життям. І сьогодні він, уперше за весь час, почав розуміти те, що завжди казали йому друзі.

Майкле, на самоті у тебе нічого не вийде. Знайди собі нове кохання.

Тримаючи руку Рейчел у своїй, Толланд відчував злу іронію теперішньої ситуації, з якою було важко змиритися. Часто доля вкрай жорстоко розташовує події в часі. З його серця ніби спала товста броня. На мить на цій потертій палубі «Гої» Толланд відчув, як над ним витає дух Селії, як це часто бувало раніше. Її голос чувся в шумі вируючої води.

— Тобі жити далі, — прошепотів голос. — Обіцяй, що знайдеш нове кохання.

— Я ніколи не захочу іншого кохання, — відповів їй тоді Толланд.

Селія посміхнулася мудрою посмішкою.

— Ти мусиш.

І зараз, сидячи на палубі «Гої», Толланд відчув, як у його душі раптом піднялася хвиля глибокого й сильного почуття. Він здогадався, що то щастя.

І разом з цим почуттям прийшло непереборне бажання жити.

Пікерінга охопила дивна байдужість, коли він ішов до двох полонених. Він зупинився перед Рейчел, трохи здивований тим, як легко це йому дається.

— Інколи, — сказав він, — ситуація змушує до жахливого вибору.

Погляд Рейчел був твердий і рішучий.

— Ви самі створили цю ситуацію.

— Війни без жертв не буває, — вже жорсткіше відрізав Пікерінг. Спитай Діану Пікерінг та будь-кого з тих, хто загинув, захищаючи нашу країну. — Кому, як не вам, Рейчел, це розуміти? — Він зосередив на ній погляд. — Iactura paucorum serva multos.

Пікерінг побачив, що вона пригадала це прислів’я — воно часто вживалося у відомствах, що займалися національною безпекою. «Пожертвуй кількома, щоб урятувати багатьох».

Рейчел поглянула на шефа з неприхованою огидою.

— То нам з Майком «пощастило» потрапити до отих ваших «кількох»?

Пікерінг замислився. Іншого виходу не було. Він обернувся до Дельта-Один.

— Визволяйте вашого напарника, час завершувати операцію.

Дельта-Один кивнув.

Пікерінг востаннє надовго затримав погляд на Рейчел, а потім підійшов до поруччя з лівого борту і став вдивлятися в океан, що вирував унизу. Цієї картини він волів не бачити.

Дельта-Один відчув, як до нього повернулося почуття власної могутності і значущості. Він міцніше стиснув автомат і кинув погляд на свого напарника, який теліпався в механічних «руках» батискафа. Усе, що залишалося, — це зачинити люк під ногами Дельта-Два, вивільнити його із залізних пазурів, а потім ліквідувати Рейчел Секстон та Майкла Толланда. Дельта-Один встиг звернути увагу на складність панелі керування, розташованої біля люка, — то була ціла низка непозначених важелів та цифрових шкал, призначених для керування люком, лебідкою, а також для виконання інших функцій. Він не збирався натиснути неправильну кнопку чи посунути не той важіль, ризикуючи життям напарника.

Необхідно усунути будь-який ризик. Ніколи не поспішай.

Він вирішив змусити Толланда виконати операцію зі звільнення напарника. Щоб убезпечити себе від несподіванки, Дельта-Один вдався до перестраховки, відомої в його роботі під назвою «біологічна застава».

Використовуй своїх ворогів одне проти одного. Дельта-Один крутнувся і націлив автомат на обличчя Рейчел, зупинивши його за якихось кілька дюймів від її лоба. Рейчел заплющила очі, і Дельта-Один помітив, як стиснувся кулак Толланда від безсилої люті.

— Міс Секстон, піднімайтеся, — скомандував Дельта-Один.

Вона підвелася.

Міцно притиснувши автомат до її спини, Дельта-Один провів Рейчел до переносного алюмінієвого трапа, що вів нагору «Тритона» з його тильної частини.

— Піднімайтеся і ставайте нагорі батискафа.

На обличчі Рейчел з’явився переляканий і розгублений вираз.

— Робіть, що вам сказали, — скомандував спецназівець.

Коли Рейчел піднімалася алюмінієвим трапом на «Тритон», їй здавалося, що її оточує кошмар. Вона зупинилася на вершечку трапа, не маючи бажання переступати через прірву, яка відділяла її від підвішеного батискафа.

— Залізайте на батискаф, — наказав їй військовик, повернувшись до Толланда і націливши на нього автомат.

Перед Рейчел у пазурах «Тритона» висів військовик; він поглянув на неї і завовтузився, скривившись од болю і, вочевидь, передчуваючи момент, коли його звільнять. Рейчел поглянула на Толланда, якому Дельта-Один тепер приставив автомат до голови. Залізайте на батискаф. Вона не мала вибору.

Відчуваючи, немов підходить до краю каньйону, Рейчел ступила на кожух двигуна — маленький плаский майданчик позаду куполоподібного вікна. Сам батискаф висів над лядою. Підвішений на лебідці дев’ятитонний батискаф ледве зреагував на прихід Рейчел. Гойднувшись на якихось кілька міліметрів, він знову завмер, відновивши рівновагу.

— А тепер до справи, — скомандував спецназівець Толланду. — Підійдіть до панелі й зачиніть люк.

Толланд,