Читати книгу - "Діаболік"

повинні піти з нами до Великої Геліосфери, — сказав один із переляканих молодих Ексцесів, чия голова блищала у світлі ламп, демонструючи шість зірок мітки Домітріанів.

Я простягла руки, але ніхто не підійшов, щоб надягти на мене кайдани. Це було несподівано Я рушила у звичному напрямку, а всі наймані працівники трималися від мене на безпечній відстані.

Я знала, що з легкістю можу накинутися на одного з них, вихопити зброю і направити її на інших. Але я цього не зробила.

Коли до моїх вух донісся шум криків тих із Великої Геліосфери, хто готувався до коронації нового Імператора, усвідомлення моєї мети захлеснуло мене.

Я небагато могла зробити, щоб завдати болю Тайрусу, але я здатна ось на що: пасивно померти від його руки, навіть якщо він цього не бажає. Це буде найжорстокіший удар, який я можу йому завдати, і це єдина зброя, що залишилася в моєму арсеналі.

Тому я не стану чинити супротиву і помру, а Тайрус може жити із цим тягарем до кінця своїх днів.

50

У ПРИМІЩЕННІ Великої Геліосфери було велелюдно, усі присутні вклали волосся у формі шипучих ореолів, а їхнє вбрання було зшите з матеріалу із вкрапленням нитки світла. Обличчя гостей були відмічені печаткою сім’ї Домітріанів — шістьма зірками. Мене провели крізь натовп до вікарія.

Тайрус стояв на помості, що височів над людьми, відросле волосся Спадкоємця Прімуса було укладене у вигляді корони світла над головою, як і належить новому Імператору — у цю мить він мав вигляд справжнього лідера галактичної Імперії.

Я дивилася на нього як Діаболік — не відриваючи погляду і не кліпаючи, готуючись померти перед ним.

Одягнена у своє найкраще вбрання Вельмишановна Пані Сигна вийшла вперед.

— Сьогодні ми принесемо в жертву вбивцю мого сина — Імператора Рандевальда — і зможемо розпочати нову славну еру нашої історії! — вона підняла руку, подавши знак найманим працівникам підвести мене ближче.

Я не пручалася, коли мене схопили за руки і штовхнули вперед, змушуючи опуститися на коліна. Я відшукала поглядом Діаболіків Сигни — Хезерда й Енгвіша, які стояли біля вікна. Вони перебували поруч із проходом у стіні, що вів до невеликого, розміром із домовину, контейнера, який стане моїм останнім притулком. Діаболіки готові були силою завести мене всередину, якщо я почну опиратися. Я побачила перед собою контейнер із прозорого, кристалічного скла. Мене закриють у цьому ящику і відправлять на найяскравішу зірку.

— Засуджена бажає що-небудь сказати? — запитала Сигна.

Я зустрілася очима з Тайрусом і нічого не відповіла. Він був схожий на величну, блискучу статую, яка здавалася настільки далекою, що я подумала, невже я справді колись торкалася його плоті і бачила його посмішку. Він видавався таким самим далеким, як порожнеча гіперпростору.

— Хай живе Імператор! — мовила Сигна і кивнула своїм Діаболікам.

Вони підійшли, щоб відправити мене в останній путь.

У цей момент Тайрус підняв обидві руки, і в кімнаті запала тиша. Сигна подивилася на нього, і я зрозуміла, що це незапланована дія.

— Бабусю, — сказав Тайрус, не дивлячись на неї, — дорогоцінна матір моєї матері, і великий корінь, із якого пішло так багато членів моєї родини, — він нахилився до неї і підняв на свою платформу, тримаючи її долоню у своїй руці. — Пам’ятаєте, як одного разу ви поклялися Живому Космосу, що після мого сходження на трон відправитеся на зірку?

Хвилину вона мовчки дивилася на нього, а потім її губи розтягнулися в посмішці.

— Тоді все було інакше, Ваше Високопреподобство.

— Так, так, — Тайрус підніс її долоні до своїх щік, не зводячи погляду своїх розумних очей, обрамлених блідими віями, з її обличчя. — Але ми не повинні ображати Божественний Космос і порушувати наші обітниці.

Кров прилила до моїх вух. Я побачила, як обличчя Сигни зблідло.

— Ви жартуєте, чи не так? — промовила вона крижаним тоном.

Хезерд і Енгвіш одночасно зрозуміли, що Тайрус не жартував. Вони різко відпустили мої руки і кинулися вперед...

— Зараз, — сказав Тайрус, усе ще вдивляючись в обличчя своєї бабусі.

Співробітники, які привели мене сюди й були озброєні електричними пістолетами, вмить направили їх дула на Хезерда й Енгвіша і вистрелили. Обидва Діаболіки закричали, але рвонули вперед, йдучи прямо на палаючі струмені лазерів. Їхні тіла врізалися в найманих працівників, які намагалися їх зупинити, і огортали їх світлом від лазерів, але ті продовжували кидатися їм під ноги з відданістю, яку ще жоден Ексцес не демонстрував Вельмишановному Панству.

А потім Хезерд і Енгвіш впали на підлогу, ніби яскраві електричні факели, їхні тіла продовжували вібрувати від електричних розрядів, а навколо них лежали десятки працівників, що померли, отримавши розряд струму, який змусив Діаболіків лише знемпритомніти. За моєю спиною почулися крики, і я повернулася, щоб побачити, як натовп почав хаотично рухатися. Інші наймані працівники напали на Вельмишановне Панство з енергетичною зброєю й палицями і почали валили вельмож на підлогу. Деякі з нападників самі належали до знатних родин — це були гарно вбрані люди, які дістали старанно приховану зброю і почала стріляти енергетичними променями в цілі, які вони