Читати книгу - "Нездоланний"

Вествуд запитав:

– Коли ми туди поїдемо?

Ричер відповів:

– Коли в нас буде план. Це тактичний виклик. Наче наближення до маленького острова у відкритому морі. Там настільки рівна місцевість, наче це більярдний стіл. Ті їхні елеватори для зерна – найвищі предмети на цілий район. Я певен, що в них там є всілякі драбини й містки для технічного обслуговування тих елеваторів. Вони виставлять там чергових. Вони побачать нас іще на відстані десяти хвилин ходу звідти. А якщо ми поїдемо туди потягом, вони всі вишикуються на рампі, очікуючи на нас.

– Ми можемо приїхати туди вночі.

– Вони все одно побачать світло фар за декілька миль.

– Ми можемо їх вимкнути.

– Тоді ми самі не будемо бачити, куди нам їхати. Там уночі безпросвітна темрява. Це ж сільська місцевість.

– Але ж дороги прямі.

– На додачу до всього, у нас немає зброї.

Вествуд нічого на це не відповів.

Після вечері Вествуд пішов до свого номера, а Ричер і Ченґ вирішили прогулятися по набережній Ембаркадеро. Ніч видалась прохолодною. У буквальному сенсі, тут було вдвічі холодніше, ніж у Феніксі. Ченґ була одягнена лише у футболку. Вона йшла, тісно притулившися до нього, щоб зігрітися. Це зробило їх незграбними на вигляд, наче вони стали якимось триногим створінням.

Ричер запитав:

– Ти мене навмисно підтримуєш?

Ченґ відповіла запитанням:

– Ти добре почуваєшся зараз?

– Досі голова болить.

– Я не хочу повертатися до Материного Спочинку, поки тобі не покращає.

– Зі мною все гаразд. Не турбуйся.

– Я б туди взагалі не поверталася більше, якби не Ківер. Хто я така, щоб когось судити? Ці люди просто задовольняють свою потребу. Можливо, Вествуд має рацію. Можливо, через сто років так усі робитимуть.

Ричер нічого не відповів. Вона запитала:

– Що?

– Я лише хотів сказати, що особисто я відклав би грошей і обрав би постріл гвинтівкою. Проте це створило би проблеми тому, хто потім би мене знайшов. Безладу було б чимало. Те саме стосується і повішання чи стрибка з даху. Вистрибування перед поїздом було б нечесно відповідно до машиніста. А випити «Кул-Ейд»[28] у готельному номері було б несправедливо стосовно покоївки. Може, саме тому люди й обирають послуги консьєржа. Це простіше для людей, які залишаються живими. Це навіть гідне пошани, гадаю. Проте я досі не розумію, яким чином це могло примножити статки Мерченка.

– Я не розумію, як нам туди дістатися. Це наче огорожа з колючого дроту, яка височіє на десять миль. Проте насправді вона простяглась на рівнині.

– Нам слід почати наш шлях із Оклахома-Ситі.

– Ти хочеш їхати потягом?

– Я хочу залишити нам декілька варіантів. Те, що написано дрібним шрифтом, ми розберемо пізніше. Скажи Вествуду, щоб забронював нам квитки.

Наступного ранку Ричер прокинувся дуже рано, швидше за Ченґ. Він акуратно виліз із ліжка і зачинився у ванній кімнаті. Він облишив свою колишню теорію. Назавжди. Вони довели, що ця теорія була абсолютно хибною. І довели неодноразово. Не було якогось піку. Не було верхньої межі. Не було жодних причин для того, щоб це раптом припинилося. І йому подобалося це знати.

Він дивився на себе в дзеркало, вигинаючись, обертаючись та розглядаючи себе з голови до п’ят. У нього з’явилися нові синці від падіння. Старий синець, який він отримав від удару Хеккета, тепер став яскраво вираженого жовтого кольору і виріс до розміру тарілки. Але він не забарвився кров’ю, біль потроху вщухав, та й задубіння потроху минало. Один бік його голови був досить чутливим і трохи м’яким, але не набряк. Для цього не вистачало плоті, як сказав лікар. Голова боліла стерпно. Він не був сонним і не відчував запаморочення. Він став на одну ногу, заплющив очі й спробував не втратити рівновагу. Він був при тямі. Його не нудило. Він не блював. Спазмів у нього не було. Він пройшов по одній лінії плитки на підлозі, від ванни до унітаза, а потім назад, зробивши це із заплющеними очима, і не зійшов з доріжки. Він торкнувся свого носа кінчиком пальця, а потім потер живіт, одночасно при цьому легенько стукаючи себе по голові. Жодних проблем із рухами та координацією, окрім його вродженої незграбності. Він не був танцівником балету. Вправний, витончений та моторний – це були прикметники, які ніколи його не стосувалися.

За ним відчинилися двері, й до ванної зайшла Ченґ. Він побачив її в дзеркалі. Вона виглядала милою та сонною. Вона позіхнула і сказала:

– Доброго ранку.

Він відповів:

– І тобі.