Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Його дотик мене, на жаль, також не зцілив, та від нього я дійсно почувалася ліпше — живою, важливою, потрібною йому. Це додавало мені снаги й бадьорості, а ще викликало пожежу, від якої тиснуло в грудях.

Пучкою великого пальця Тоні пройшовся по ланцюжку й моїй шкірі, так ніжно, ледь відчутно, немов я була не менш дорогоцінною за коштовну річ, котра лишилася йому від мами.

— Нехай ця штукенція побуде в тебе до одужання, гаразд?

— Добре. Дякую.

Соретті схилився над ліжком і приклав кісточки моїх пальців до вуст. Його шепіт відбився на них оксамитовим лоскотом.

— Я радий, що ти вижила, Бессі.

Так, мене це також безмежно тішить.

Наші очі зустрілися. Це була ідеальна мить або для освідчення, або для питання «то що там в біса сталося?».

Ні, тільки не останнє, не зараз, я ще не готова повідомити Тоні, що Петра причетна, я ще не вигадала, як зробити це таким чином, щоб не підсилити і без того пекельну ворожнечу, що мала припинитися. Тоні винуватитиме крижане стерво, і ніщо не переконає його, що це бісів водій ледь не вбив нас.

— Не підлизуйся, Тоні, я все одно сердита через батьків, — процідила я, навмисно спаскудивши момент, бо була певна, він не освідчуватиметься.

— Тоді тебе навряд потішить, що я запросив їх зупинитися в пентхаусі, бо вважав, що тобі так буде зручніше… — поморщившись, зізнався він.

Я одразу ж смикнула руку назад, та Соретті не відпустив її.

— Та не гарячкуй так, Бессі… Може, Бетті? — тепер він ще й намагався вгадати, як мене називали в дитинстві. — Ні? Ну добріе. Ми з твоїми батьками знайшли спільну мову і, наче, поладнали…

— Бо вони не в курсі, що ми спимо разом, бовдуре. І не чули про твою репутацію, — зірвалась я. Й почала масажувати скроню тою рукою, що не перебувала в полоні колишнього боса, — від такої новини головний біль повернувся. — Власне, я взагалі не певна, що мама вважає, що я вже колись мала секс, ще й такий, як з тобою: не під ковдрою при вимкненому світлі. І тоді моя робота покоївкою у білизні виглядає геть паскудно, — я помовчала кілька секунд, і наказала: — Все, клич лікаря. Нехай виписує мене. Лишити тебе з моїми батьками в тому пентхаусі, де була вечірка зі шльондрами та басейном з вишневим желе? Е ні, дякую.

Звісно проти цього протестували усі, лікарю-двійнику кроля ніхто б не позаздрив — він опинився під перехресним вогнем з маминого та мого боку. Вбивчий погляд, котрим я час від часу муштрую Тоні, на більш слабкодухому чолов’язі спрацював відмінно. Він порадив найближчими днями не вставати з ліжка і відпустив мене з миром.

Ні, Багзе Банні, яке ліжко, в мене якраз ідеальний стан для танців в «Тумані».

Але ж у душ мені принаймні можна?

З цим теж зразу виникли складнощі. Хіба без них обійшлося б, коли мама з Тоні одночасно визвалися мені допомогти і в наступну мить втупилися одне в одного поглядами.

— То я щось таке бовкнув, не подумавши… — промимрив Соретті, зіщулюючись під нищівною дією маминих сірих очей.

— Справді? — наїжачилась вона, здійнявши брову.

— Агов, я впораюсь сама. Са-ма, — по складах повторила я.

І мама відміряла час, котрий мені можна лишатись у ванній, без оголошення загальної тривоги з її боку, що мені стало зле і я знепритомніла.

Тато щось там белькотів про армію, спробувавши мене захистити, та все було марно.

Коли нарешті всі відчепились від мене і я опинилась у своєму ліжку, перевдягнена у новеньку піжаму у смужку, що була більш жіночна ніж Бетмен і так само позбавлена будь-яких натяків та спокус, повсякчас прислухаючись, що коїться за дверима, я узяла новий телефон і перше, що зробила, — полізла гуглити Соретті. Петру Соретті. І те, що аж настільки її розлютило, що мало не коштувало мені життя й позбавило дієздатності на деякий час.

Овва! Я б за таке теж кляла усіх на світі!

Якась журналістка, що займається різними розслідуваннями та виведенням на чисту воду відомих і знаменитих, нібито розкопала, що Петрина мати свого часу мала не просто інтрижку зі своїм фотографом, а завагітніла від нього і навіть обмовилась комусь з подруг, що збирається кинути чоловіка — Великого Джо — й зійтися з тим пацаном-об’єктивом, бо на всіх знімках зі статті в нього замість обличчя була лінза, і, ховаючись за нею, він увесь такий куций не здавався достойним супротивником Джованні. Тобто ця журналістка, нехай завуальовано, усе ж таки ставила під сумнів приналежність Петри до родини Соретті. Ще й майстерно використала для цього такі описи, що крижане стерво здавалося довбаною аферисткою, що обвела круг пальця бідолашного довірливого стариганя Джованні.

Я саме дочитувала коментарі, де Петру щедро поливали брудом, коли Тоні прослизнув до мене, і я ще ніколи не бачила його таким сіпаним горобцем, котрий ніби втікає від голодної кішки, що вийшла на полювання.

— Ну ти й паскуда, Тоні, — похитала я головою, відкинувшись на подушки. — Батько врятував твою дупу з тим рецептом, а ти отак вчинив із ним.

Колишній бос припинив косились з-за плеча на двері і розвів руками. Я одразу пригадала, як він розповідав, що родина вважає його покидьком і він зі шкури пнеться, щоб їх не розчарувати.

Цікаво, чи витверезила б його моя розповідь про істинні причини автотрощі? Та я не збиралася ризикувати, не в цьому стані, не зараз, коли тут мої батьки.

Петра отримала, на що заслуговує, і моє одкровення усе одно нічого не змінить. Нехай все лишається, як є.

— Сваритимеш? — схиливши голову, ніби він кається — у чому я сумнівалася, — поцікавився Тоні.

— Хіба це колись діяло? — з досадою гмикнула я. — Це точно кінець? — це єдине, що насправді було важливо. І що мене турбувало. Окрім того, що моя мама зараз знаходиться в гнізді гріха і розпусти, просто за тими дверима, котрі Соретті ледь не забарикадував тумбочкою.

— Так. Мабуть, — знизав він плечима. — А з батьком я помирюся. Трохи згодом. Запевняю тебе, Бессі, він знав. Він не сліпий. Помічав усе і здогадувався, нехай і проводив купу часу в ресторані. Люди завжди пліткують про знайомих, а він має добрий слух. Великий Джо усього лише не хотів зізнаватись самому собі, що його другий шлюб — суцільне лайно.