Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Я не хочу нічого чути від тебе. Я вже зрозумів. Мені вже доповіли. Більше не турбуй себе, - не сказав, а виплюнув чоловік.

— Що доповіли? - зблідла я.

— Хто ти є насправді? І твої цілі.

Я нахилилася до графа, і він зміряв мене зневажливим поглядом. І як йому вдається, сидячи у кріслі, дивитись так звисока?

— Це явно наклеп! Тому що у мене була мета лише одна – врятувати Вас. І це підтвердять боги.

— Іди, Даріє, — прохрипів чоловік. – Я не хочу тебе бачити.

— Ні! Я...

— Віторе! Я така рада, що ти таки прийняв моє запрошення. Ой, а що в тебе з очима? Це досить страшно. Ти впевнений, що здоровий? - я відсахнулася і присіла в глибокому реверансі, як тільки почула перші слова королеви. Поруч із нею був король.

— Не турбуйтесь, Ваша Величність, я подолав свою хворобу, а це лише невеликі залишки захворювання.

Вони щось ще один одному говорили, на мене ніхто не звертав уваги. У мене затекли спина та ноги, але мені ніхто не давав дозволу встати. Але... мені все це було байдуже. Я гарячково думала, хто такий лорд Горвет і що він міг донести про мене графу. Я навіть не могла у думках уявити про які цілі говорив граф. Я навіть не відразу усвідомила, що король і королева пішли і піднялася лише через кілька хвилин.

— Мілорде, прошу Вас, нам треба поговорити...

— Принеси мені ще келих. Зараз буде тост на честь королеви, – наказав мені чоловік.

— Я не знаю, що Вам наговорили, але я ніколи, ніколи не хотіла Вам зла. Мною скористалися, але я не знала про це...

— БРЕХНЯ! - прошипів чоловік, а потім стриманим голосом знову наказав: - Келих, Даріє. І без чергової отрути.

Отрути? Боги, та як же мені переконати цього божевільного?

Я принесла келих і вручила чоловікові. Через хвилину король сказав тост на честь своєї дружини, всі підняли келихи, закричали «За здоров'я королеви!»

Граф зробив великий ковток і тут же келих розбився у його ніг. Я вмить підбігла до нього, присіла і спробувала зрозуміти, що відбувається. Він зблід на очах.

— Ні, ні, ні! На допомогу! На допомогу! - закричала я. Граф перестав дихати так швидко, що я... просто не встигла нічого зробити. Я навіть не могла повірити...

— Ні, будь ласка, прокиньтеся! Мілорде! Віторе, прошу тебе! - крізь сльози шепотіла я, благала я.

Я не бачила нічого довкола. Лише почула десь поруч уривки фраз:

— Його отруїли... це отрута... подивіться на підлогу... так, це отрута... вона отруїла його...

— Схопіть її! Вона вбивця! – пролунав до болі знайомий голос поряд зі мною.