Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

Навколо роздався сміх і вигуки підтримки, але мені здалося, що він дивиться лише на мене. Його слова глибоко зачепили моє серце.. І точно була впевнена, що він був щирий.

— І за її терпіння, — додав Ніно, піднявши свій келих. — Бо Камілло — це справжнє випробування.

— Ой, Ніно, — розсміялась Кармен. — Не всі можуть бути такими ідеальними, як ти.

— Моя черга? — почав Кірін, піднявшись із місця. — Я хочу сказати лише одне: Вікторіє, якщо мій брат буде тебе ображати — дзвони. Ми всі тут, щоб захистити тебе.

Камілло похитав головою й усміхнувся:

— Заспокойся, Кірін, я ж не монстр.

— Ще який монстр, — прошепотіла я собі під ніс, і здається, Камілло почув і нахилився ближче.

— Що ти там сказала?

— Нічого, — відповіла я, намагаючись втримати сміх.

Коли тости вщухли, музика знову стала голоснішою. П’єр потягнув Луїзу танцювати, а Кірін почав розповідати щось іншим, змушуючи їх сміятися.

— Здається, тобі сподобалась вечірка? — тихо запитав Камілло, нахилившись ближче.

— Так, — схвильовано промовила я, обережно поправляючи серветку на столі. — Ти зробив усе ідеально.

— Насправді це заслуга Луїзи та інших дівчат. Вони це все органі…

— Але зараз я дякую тобі, Камілло, — перебила його я, доторкаючись до його руки, що лежала на спинці мого стільця.

Камілло зупинився, дивлячись на мою руку, яка ледь торкнулася його. На мить здалося, що весь шум довкола затих, залишаючи тільки нас двох у цьому моменті.

— Тоді, будь ласка, — сказав він тихо, піднімаючи очі до моїх. — Прийми мою подяку за те, що ти... є.

Я посміхнулась, відчуваючи, як щось тепле розливається в грудях. Його слова були такими простими, але в них було більше, ніж здавалось на перший погляд.

— Камілло, — почала я, проте не встигла договорити, як біля нас з’явилася Луїза з келихом в одній руці й шматком торта в іншій.

— Вибачте, що перериваю вашу романтичну мить, але, Вікторіє, ми тут сперечаємося з Кіріном: хто з вас більш впертий? Нам потрібен експертний висновок.

— Я, звісно, — швидко відповів Камілло, не даючи мені навіть шансу відповісти.

— Ой, не сміши, — я хмикнула, поглянувши на нього з викликом. — Якщо це змагання, то перемога за мною.

— Чудово, ще один конфлікт на горизонті, — з удаваним сумом промовила Луїза, ховаючи посмішку. — Гаразд, я залишу вас вирішувати, хто головний упертюх. Але не забудьте доїсти торт, бо Ніно погрожує з’їсти його весь.

Вона пішла, а ми залишились удвох. Камілло задумливо дивився на шматок торта перед собою, а потім підняв виделку, розламавши шматочок навпіл.

— Хочеш? — запитав він, піднімаючи шматочок на виделці до моїх губ.

— А що, якщо я скажу «ні»? — відповіла я, ледь стримуючи посмішку.

— Тоді я все з’їм сам. Однак… ти ж не хочеш цього? — він примружив очі, і я зрозуміла, що він точно знає, як маніпулювати моїми слабкостями.

Я забрала виделку з його рук та відкусила шматочок, намагаючись приховати задоволення.

— Тепер твоя черга, — сказала я, зробивши те саме, що й він, декілька хвилин тому.

— Годуєш мене? — запитав Камілло, явно розважаючись ситуацією.

— Відчуй себе особливим.

Він з'їв шматочок, і в його очах з'явився знайомий хитрий блиск.

— Якщо ти завжди будеш так мене годувати, то, може, я й погоджусь на цю роль «фіктивного чоловіка» надовго, — тихо промовив він, нахилившись ближче.

— Камілло, — я покачала головою, хоча на обличчі все ще була посмішка.

— Ну гаразд, — сказав він, ховаючи сміх. — Але, Вікторіє, скажу чесно: я не фіктивно радий, що сьогодні бачу тебе такою щасливою.

Ці слова змусили мене замислитись, утім перш ніж я встигла відповісти, він додав:

— А тепер час вирішити, хто ж з нас більш упертий, чи не так?