Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

літом, як і нині в Україні, він був у Лівобережному Поліссі. Про рослинний світ можна говорити лише в загальних рисах. Фахівці стверджують, що в цілому видовий склад дерев змінився мало. Різним грунтам та різним рівням грунтових вод відповідали певні ліси. Зокрема, на піщаних лесах росли сосни, на супісках — граб, дуб, сосна, береза, ліщина. Великі масиви низових боліт були вкриті луговими чагарниками. Чільне місце в рослинності Полісся посідали різноманітні мохи та папороті[316].

У лісостеповій смузі ліси, головним чином широколистяні, дубові, грабові, кленові, липові, займали понад 10 % території. І лише в долинах Дніпра та Сіверського Дінця траплялися соснові та сосново-дубові ліси. На просторах, не зайнятих лісами, поряд зі степовими злаками, у великій кількості росло північностепове різнотрав’я[317].

Степова частина Причорномор’я разюче відрізнялася від лісостепової та поліської. Рельєф тут був переважно рівнинний, у різних місцях більш чи менш розчленований річками, ярами. Грунти та рослинний покрив головним чином типово степові. У долинах невеликими ділянками лісу переважала степова рослинність. Приморську зону займали типчаково-ковилові степи.

Фауністичний матеріал, здобутий під час розкопок поселень, дає змогу зробити висновки про тварин, які водилися за бронзової доби на теренах України. Серед свійських тварин фіксуються бик, свиня, кінь, вівця, собака, серед диких — лось, олень звичайний, косуля, ведмідь, кабан, вовк, лисиця.

Загалом територія України за бронзової доби була придатною для життя людей. Порівняно легко можна було збудувати житло, займатися землеробством, скотарством, рибальством, іншими видами господарської діяльності.

Вивчення поселень Північної України підтверджує слушність думки про те, що такі особливості, як топографія, планування, розміри поселень та жител, зумовлювалися не лише соціальними, а й екологічними чинниками. Так, наприклад, хоча загальний характер східноєвропейського ландшафту визначився вже в післяльодовиковий період, однак і в пізніший час тут відбувалися певні зміни, спричинені підвищенням та зниженням, осіданням суходолу, відхиленням русел річок, виникненням торфовищ тощо. Внаслідок цього частина поселень опинилася в нетипових умовах, далеко від річок, на берегах старих, іноді непомітних русел, у торфових покладах, на дні боліт, що часом утруднює встановлення топографії населень бронзової доби. Розміри поселень могли зумовлюватися також природними чинниками. Поза сумнівом, спеціалізовані поселення металургів на Донбасі або племен, які видобували чи обробляли кремінь на Волині, були меншими за поселення землеробів та скотарів цих же культур. Утім розміри поселень за бронзової доби на теренах України часто залежали від розмірів дюнних підвищень, на яких, як правило, розташована більшість поселень у заплавах великих річок. Порівняно більші розміри жител Лівобережної України також не можуть розглядатися виключно як показники соціального ладу даного суспільства. Необхідно мати на увазі, що в порівняно суворих кліматичних умовах Північної України, де зима триває значно довше, ніж у Причорномор’ї, багато видів робіт мали виконуватися у хатніх умовах, а не просто неба.

Загальновідомо, що поселення стає повноправним джерелом інформації лише при комплексному вивченні розташованих на ньому у взаємозв’язку та взаємозалежності жител., господарчих будов, культових місць, системи водопостачання тощо. Це дасть змогу судити не лише про домобудівництво, а й про характер господарства, суспільний устрій, матеріальну та духовну культуру даного поселення. Подібний підхід щодо поселень на теренах України не завжди можливий через наявність поодиноких поселень, що розкопані повністю чи хоча б на значній площі.

Згідно з результатами досліджень топографічні умови розташування поселень доби ранньої, середньої та пізньої бронзи зазнавали змін, що відбувалися більш-менш одночасно на значній території. Як і в попередню неолітичну добу, більшість поселень була на високих мисах та підвищених ділянках.

Не зовсім слушною є думка про те, що вибір високих ділянок плато зумовлювався прагненням до захисту та укріплення поселень від ворожих нападів. Наприклад, навряд чи поселення доби ранньої бронзи Ісковщина, що на Дніпрі, або поселення Ставок, що в Західній Україні, слід розглядати як укріплені. На них не знайдено ні оборонних ровів, ні валів; в інвентарі майже бракує предметів озброєння, які б вказували на наявність воєнної загрози.

Топографія поселень доби ранньої бронзи пояснюється, напевне, кліматичними умовами. Як пишуть численні дослідники палеоморфології, для цього періоду було характерне значне зволоження клімату та спричинене ним підвищення грунтових вод[318]. Через це доводилося використовувати під поселення сухіші ділянки. Водночас «висока топографія» могла зумовлюватися розвитком землеробства, насамперед підсічного, пов’язаного з розробкою та засіванням надзаплавних ділянок корінного берега, порослого сухими листяними лісами. У цьому зв’язку становить інтерес опублікована Ю. А. Красновим карта порівняння поселень доби ранньої бронзи з розміщенням ділянок, придатних для землеробства. Вона яскраво демонструє зацікавленість населення у високих пласких ділянках, зайнятих лісом[319].

Близьку до висловленої думку про причини «високої топографії» поселень культур шнурової кераміки дотримуються деякі чеські археологи, зокрема Є. Неуступний, який проаналізував з цього погляду низку пам’яток Чехії та Словаччини[320].

Поодинокі поселення доби ранньої бронзи розташовані на малих підвищеннях у заплавах, поблизу води. Наприклад, Козинці Переяслав-Хмельницького району або Майдан Моквинський на Рівненщині. Напевне, це були сезонні стоянки з літнім випасом тварин.

Як відзначалося, за доби середньої—бронзи, десь із середини II тис. до н. е., топографія поселень разюче змінюється. Вони головним чином стають низькими надзаплавними і поширюються на значній території України та суміжних регіонів. Можливість жити безпосередньо поблизу водоймищ та пасовищ сприяла розвитку скотарства, яке, в свою чергу, не могло не прив’язувати людей до долин та заплав.

Протягом усієї бронзової доби топографія поселень залишалася без змін, тобто була здебільшого низькою. Лише наприкінці епохи, на межі II—І тис. та в перші століття І тис. до н. е. замість неукріплених заплавних та болотяних поселень виникають городища. У степових районах спостерігаються ті самі зміни у топографії поселень доби ранньої та середньої бронзи. Лише на пізньому етапі більшість поселень починають розташовуватись уздовж річок, часто уздовж балок, де протікали невеликі степові річки (Степове, Ташлик).

На теренах України фіксуються два типи поселень: відкриті та укріплені, головним чином за допомогою природних перешкод — боліт, озер, річок тощо. Наявні також штучні оборонні споруди у вигляді ровів, валів або частоколу з дерев, виявлені на поселеннях Пустинка, Усове Озеро, Іллічівка.

Винятком є Лівенцівська фортеця, розташована на невисокому березі протоки Дону. Вона датується серединою II тис. до н. е. і належить до Кам’янсько-Лівенцівської групи пам’яток, спорідненої з культурою багатоваликової кераміки[321]. У плані фортеця становить собою півколо площею близько 2 га, по периметру якого розміщено чотириметрової висоти кам’яні споруди, що утворюють оборонний мур. Уздовж нього викопано рови шириною від 2 до 6 м. Фортеця складається з широких та вузьких ділянок валу, що