Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

і черговий розгляд питання про організацію військової юстиції на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 20 серпня 1921 р. з подальшим зверненням до Політбюро ЦК РКП(б) і РВРР[849].

Таким чином, на кінець 1921 р. судоустрій УСРР певною мірою уніфікувався, але ідея єдиного народного суду не реалізувалася через збереження трибунальської системи, надзвичайних комісій та деяких спеціальних судів.

Від загального огляду еволюції системи судових органів доцільно перейти до характеристики кадрового складу представників судової влади. Найголовнішим критерієм для членів революційних трибуналів (так само, як і для членів надзвичайних комісій) вважалася відданість радянській владі, а із суто формального боку — належність до більшовицької партії. Як підкреслював О. І. Хмельницький, «Відповідальна роль, котру має виконувати революційний трибунал, може бути з успіхом виконана виключно партійними працівниками, тобто представниками тієї єдиної партії, яка може стояти біля горнила радянської влади»[850].

Стосовно народних суддів і в теорії, і на практиці допускався певний відступ від такого підходу, оскільки партійців не вистачало на всі судові посади. До того ж розгляд справ, підвідомчих народним судам, вимагав від них не лише відданості справі революції, а й певної правової обізнаності.

Для подолання кадрового голоду вживалися різні заходи. Як службовці НКЮ члени революційних трибуналів, народні судді, особливі народні слідчі й народні слідчі були визнані мобілізованими «по роду служби» і звільненими від явки за призовом[851]. Окрім того, НКЮ і підвідомчі йому установи дістали право залучати до праці у порядку трудової повинності осіб, які належали до скасованих старих судових установ і присяжної адвокатури[852]. У травні 1919 р. була відкрита інструкторська школа для підготовки кадрів, здатних займати судові та слідчі посади[853]. У Постанові РНК УСРР Про роботу Наркомюсту від 10 травня 1921 р. було порушено питання про покращення постачання суддів, членів трибуналу, слідчих, обвинувачів і правозаступників[854], а в Постанові ВУЦВК Про зміцнення і підняття авторитету органів юстиції від 14 вересня 1921 р.[855] серед інших заходів приписувалося забезпечити народних суддів спеціальними посвідченнями, в яких будуть зазначені їхні права і гарантії від свавільного арешту.

Чи можна вважати представників суддівського корпусу досліджуваного часу незалежними? Відповідь на це запитання загалом негативна, хоча через відсутність належних законів народні судді, а ще більше члени трибуналів мали широкий простір для суддівської сваволі, керуючись лише своїм розумінням революційного утилітаризму і власною правосвідомістю. Показово, що окремі покарання мали анекдотичний характер («ув’язнення до повної перемоги світової революції»). Дещо внормувати ситуацію вдалося лише після того, як обіжником НКЮ від 4 серпня 1920 р. суди було повідомлено, що колегія НКЮ ввела в дію на території України Керівні засади кримінального права РСФРР[856].

Проте контроль за народними суддями і членами трибуналів з боку рад і виконкомів різного рівня був постійним, і суддя, який не проявляв належної «політичної зрілості», міг бути відкликаний у будь-який момент. Щоправда, після завершення громадянської війни було зроблено кілька вагомих кроків, спрямованих на відділення суду від адміністрації. Так, 4 червня 1920 р. опубліковано обіжник НКЮ УСРР Про заборону місцевим органам влади втручатися в діяльність Народних судів і трибуналів[857]. Через рік, 22 червня 1921 р., ВУЦВК прийняв постанову аналогічного змісту — Про невтручання адміністративних органів у діяльність судових установ[858]. Губвиконкомам наказувалося здійснювати «якнайсуворіший контроль за тим, щоб ніякі адміністративні органи не втручалися в судову діяльність органів, підвідомчих НКЮ». При цьому їм нагадувалось, що «постанови судових і слідчих органів можуть бути скасовані або змінені лише в порядку, точно вказаному в декретах і розпорядженнях Радянської влади, і всілякі безпосередні вимоги в цій галузі представників місцевих адміністративних органів вносять лише розладнання в діяльність суду, перешкоджають закріпленню правового порядку, встановленого революцією, і принижують авторитет суду». Винних загрожували «притягати до суду ревтрибуналу за всією суворістю революційних законів».

Утім, утручання в діяльність судових установ з боку НКЮ УСРР і місцевих органів юстиції видавалося цілком нормальним. В обіжниках НКЮ УСРР регулярно зазначалось, які категорії справ є пріоритетними для розгляду в даний поточний момент, за які злочини покарання має бути максимальним, як застосовувати те чи інше покарання тощо[859]. Так, НКЮ заборонив судам призначати покарання у вигляді фронтової служби[860], пояснив виключний характер такого покарання як оголошення поза законом[861], роз’яснив порядок виконання смертних вироків[862].

Радянська дійсність породила й особливу форму втручання в державне життя осередків і керівних органів комуністичної партії. Низку ілюстрацій на підтвердження цієї тези дає ознайомлення з протоколами Політбюро ЦК КП(б)У. Так, Політбюро неодноразово попередньо розглядало кандидатури для призначення в судові органи[863], а на засіданні 20 червня 1920 р. було прийнято постанову, згідно з якою губернські комітети партії мали перевірити весь склад губернських трибуналів і губернських надзвичайних комісій[864]. Під контроль було взято всі слідчі справи,