Читати книгу - "Чорний лабіринт"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 131
Перейти на сторінку:

— Тепер поїдеш! Запакують у вагончики і повезуть…

— Знатимеш, де Макар телят пасе!

— Більшовики не ісусики — не простять!

— Продали янкі демократію.

— Тепер каюк!

«Хтось добре їх підкрутив, — подумав Крайніченко. — Ще й підпоїли, мабуть…» Дайн-Рябчук ніби прочитав його думки, штовхнув ліктем під бік, запитав:

— Ну, як?

Федір не відповів, його увагу прикував натовп, що хвилювався за шеренгою табірної поліції.

Машина вислизнула з юрби і підкотила до дверей комендатури. Поліцаї відтерли натовп, відігнали од машини Дайнових «статистів». На ганку гостей зустрів комендант табору. Маленький, плюгавий, він вклонився Дайну і, повернувшись до Федора, сказав:

— Прошу вас, майоре, на терасу.

— Там безпечніше, — прошепотів Дайн. Склеротичні жилки на його одутлуватих щоках здулися, на очі впала плівка і зробила їх зовсім безбарвними.

З тераси відкривався великий майдан, заповнений людьми. Сотні очей з цікавістю роздивлялись новенький мундир радянського офіцера, що був на Крайніченку. Комендант підняв руку. Гомін натовпу поступово вщух.

— Радянська комісія по репатріації надіслала до нас свого представника…

Крайніченко не слухав коменданта. Він дивився на плац і ловив погляди: тривожні, дружні, схвильовані: Вони світилися щирою радістю, надією, довір'ям. У тій німій розмові з людьми, що очікувально дивились на нього з плацу, він ніби знайшов нові сили.

Федір почав неголосно, але його почули всі.

— Я не став би говорити, коли б не був певен, що серед вас багато обдурених і заляканих людей. До них я і звертаюсь. Товариші! Вас годують безсоромною брехнею, нібито на Батьківщині вас чекає тюрма, каторга, Сибір. Не вірте! Всі, у кого не забруднені кров'ю руки, у кого чиста совість, можуть сміло повертатися додому!

Натовп зітхнув. У тому зітханні потонули вигуки жалюгідної купки «статистів». Дайн розгубився. Спинити Федора було несила. «Ці червонопузі роздеруть мене на шматки, як тільки я зачеплю його пальцем».

— Вас залякують, щоб зробити покірними, — вів далі Крайніченко, — щоб витруїти з ваших душ совість. І коли це буде зроблено, вам дадуть до рук зброю і поженуть убивати ваших же братів!

Комендант ніяк не розумів косих поглядів і жестикуляції Дайна. Він був певен, що Федір агент «Сі-Ай-Сі», а коли трохи й перегинає, то, може, так і треба.

— Діпістська політика американців — це жахливий злочин. Шантажем і терором людей заганяють у табори переміщених. У цивілізованій Європі полюють на людей, як у чорній Африці. Чесних людей кидають у в'язниці і підгодовують тих, хто був кривавими руками фашизму. Зраду своєму народові, Батьківщині величають чеснотою, а чесність зрадою!

— Досить!

— Чули!

— Кінчай агітатора! — закричали від ганку.

— Ти заплатиш мені за це, — просичав над вухом Дайн. Але Федір не звернув на ті слова уваги.

— Складіть списки усіх, хто бажає повернутись на Батьківщину, і передайте їх офіцерам радянської комісії по репатріації, які будуть тут через кілька днів. Вони вже у Мюнхені. Чекайте на них, товариші! Вони знають про вас!

— Давай зараз!

— Сили немає чекати!

— Записуй!

— Бий червонопузих! — загорлав якийсь здоровенний телепень і почав проштовхуватись до тераси. За ним кинулися «хлопчики» Дайна. — Кінчай комісара!

На терасу полетіли дрючки, каміння. Натовп сколихнувся. Нервова хвиля прокотилася його могутнім тілом і притисла крикунів разом з поліцаями до стіни комендатури.


— Тихше, товариші! — сильний голос злетів над натовпом і перервав галас. Білявий хлопчина з гітарою в руках видряпався на терасу. Поліцаї хапали його за ноги, намагаючись одірвати від поручнів, але марно, він одбивався і кричав у натовп:

— Кожен день ми вимагаємо відправите нас додому, а нам надівають сталеві браслети і кидають у карцер! Товариші! Вони лякають нас Сибіром, але нехай краще Сибір, ніж оці «санаторії»!

Несподівано від ганку хтось жбурнув камінь. Хлопець схопився за голову, втратив рівновагу і полетів у натовп.

— Кінчайте цю комедію! — закричав на коменданта Дайн. — Де ваша поліція? Розженіть натовп!

Комендант, білий мов стіна, вискочив на поручні тераси.

— Розійдись! Списки складатимуться в бараках!

Дайн штовхнув ногою двері, що вели з тераси в приміщення комендатури.

— Заходь сюди, — наказав Крайніченку.

Федір підняв руку. Розбурханий натовп притих.

— Нехай щастить вам, товариші! — гукнув щосили і пішов з тераси.

В кімнаті Дайн налетів на нього, мов дикий кабан.

— Ти що ж це, гратися зі мною надумав, падлюка?

Федір стояв блідий.

— Вам давно слід було змінити професію, пане Рябчук.

Дайн вихопив з кишені пістолет.

— Я застрелю тебе, як собаку!

— Ні, я помру, як людина. Я чесно прожив життя. Я пізнав щастя, про яке ти, іудо, навіть не маєш уяви. Усе, що я міг зробити, я зробив. Жаль, не зумів більшого…

До кімнати влетів комендант. Крайніченко повернувся до нього.

— Руки! — закричав не своїм голосом Дайн.

Опір був безглуздий — пістолет Дайна уперся в спину. Сталеві браслетки клацнули, замикаючись на руках Крайніченка.



Автобус зупинився біля готелю на центральній вулиці Зальцкаммергута.

— Кінцева зупинка! Повертаємо на Мюнхен, — старик кондуктор зняв кашкета і витер строкатою хустинкою спітнілого лоба.

— Скажіть, як пройти до замка Торнау? — запитав Андрій.

— В кінець вулиці і

1 ... 127 128 129 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний лабіринт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний лабіринт"