Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Чоловік відкинув куфію з обличчя. Арселія миттєво схопилася на ноги й затиснула собі рот долонею, щоб не закричати. Верховний жрець Іліяс, живий та здоровий, стояв за кілька кроків від неї.

***

До палацу Арселія поверталася, коли на місто вже лягли густі тіні, а у вікнах зажевріли яскраві вогники. До вечора було ще далеко, але осінні дні стали такими короткими, що скидалися на глузування над спогадами про літо, що минуло.

Імператриця, втім, раділа сутінкам, що частково приховували її обличчя від занадто допитливих очей. Арселії хотілося сміятися від полегшення і водночас плакати від образи. А ще — висловити Ульфу все, що вона думає про його вміння вести подвійну гру. Залишалося лише сподіватися, що свіже повітря і вимушена прогулянка злегка вгамують обурення та гнів.

Але в голові все одно гуло.

— Жахливо вийшло, жорстоко і цинічно, — верховний жрець щосили намагався виправдатися за цей спектакль. — Бачать стихії, я не хотів змушувати Вас проходити через це все, але вони повинні були повірити, розумієте? Лорд Зафір і мала рада. Не можна було залишити навіть крихітний шанс на помилку. Інакше отруту в моє питво додав би вже хтось із них.

— То чия це була ідея? Лорда регента чи Ваша?

— Складно сказати, — Іліяс посадив Арселію на диван і розлив по мініатюрних склянках гарячий чай зі спеціями, який господиня лавки все ж принесла гостям. — Скоріше, наша спільна. Придворний лікар допоміг, приготувавши зілля, що викликає дуже глибокий сон. Серцебиття і дихання сповільнюються так, що недосвідчена людина не помітить ознак життя. Трохи більше — і я б не прокинувся, менше — і я б міг несвідомо ворухнутися уві сні й зіпсувати весь задум. Усе решта — пишний похорон, порожня труна — лише спритність, майстерність і крапля розрахунку.

— Але навіщо? Якщо вам загрожувала небезпека, то чому б просто не виїхати туди, де рада до Вас не дістанеться?

— Бо я — надто суттєва перешкода для того, хто хоче вбити Аділя. Моя магія настільки велика, що після всіх представників роду Фарріт я — найімовірніший претендент на імператорський вінець. Наш ворог дуже обережний і не проявить себе, якщо буде побоюватися зіткнення з рівним собі або більш сильним суперником. Але якщо рівних не залишиться, йому більше не буде сенсу ховатися.

Арселія глибоко зітхнула і на мить сховала обличчя в долонях. Мейрам присіла поруч і приобійняла її за плечі.

— Ви не уявляєте, чого мені коштували ці дні, — глухо промовила імператриця. — Не думала, що буду відчувати себе такою беззахисною та жалюгідною. І нещасною, — додала вона. — Гірше, ніж мені, було, напевно, тільки Лейлі. Вона не пробачить Вам цього.

Іліяс зніяковіло кашлянув і відвів погляд.

— Моя пані…

— Та невже?! О семикрилий вітре!

— Так, вибачте великодушно, але вона знала про все із самого початку. Ульф Ньорд вважав за можливе розповісти їй особисто, — Іліяс мав настільки винуватий і збентежений вигляд, що Мейрам усміхнулася. А жрець квапливо продовжив, намагаючись уникнути вибуху гніву Арселії: — Ви ж знаєте, Лейла — дуже талановита виконавиця, її вчили високого мистецтва акторської гри. Навіть Ви повірили, тобто по-справжньому повірили її втраті! Але горе Лейли — така ж вистава для глядачів, як виконання танців або, скажімо, читання поеми.

Імператриця шумно вдихнула і стиснула кулаки.

— То он як? Лорд регент довірився малознайомій, нехай і знаменитій, акторці, але не визнав гідною довіри мене?!

— Я теж дізналася тільки сьогодні, — вставила Мейрам. — Малкон розповів. Повір, мені теж було неприємно, але вони мають рацію. Тебе дуже добре знають, ти на виду в сотень очей. Якщо хтось запідозрить обман і нещирість, то всі зусилля виявляться марними.

Дуже хотілося висловити вголос все, що крутилося на язику, але якимось невідомим дивом Арселія стрималася: не гоже матері спадкоємця трону перетворювати розмову на вульгарну базарну сварку.

— Вибачте, але ми не бачили іншого виходу. — Іліяс підійшов і опустився перед нею на одне коліно. — Ви дуже гнівайтесь?

— Повинна була б, — стримано відповіла вона. — І, коли все закінчиться, Ульфу Ньорду доведеться витримати одну неприємну розмову. Але, якщо відверто, я така рада бачити Вас живим, що готова пробачити навіть цей жахливий обман.

«Сподіваюся, лорде регенте, Ви будете у своїх покоях і знайдете можливість приділити час для розмови, — думала Арселія, піднімаючись крутими вулицями назад до палацу. — Ви заборгували мені дуже щирі вибачення».

Однак, Ульфа в палаці не було. Де його знайти, варта не знала, розповіли тільки, що пан пішов у місто ще завидна, не взявши із собою нікого.

Від цього роздратування Арселії тільки посилилося. Вона повернулася до своїх покоїв і спробувала відволіктися збіркою поем, але суть прочитаного вислизала. Втретє піймавши себе на тому, що переглядає одну й ту ж сторінку, але так і не знайшовши в ній сенсу, імператриця загорнула книжку.

Зосередитися на справах теж не вдалося, Аділь досі займався з учителями, і настрій остаточно зіпсувався. Прогнавши з кімнати служниць, Арселія заходилася наводити порядок на столику з прикрасами. Сережки, браслети, підвіски, гребені та шпильки для волосся — усе це було безжально витрушене з коробочок і скриньок. Щось імператриця повернула на місце, а щось відклала в сторону, вирішивши позбутися зайвого.

Раптово з купи дорогоцінних розсипів викотився невеликий скляний флакон. Арселія в задумі покрутила в руках подарунок придворного лікаря, відкрила коркову кришку, понюхала вміст, ретельно закоркувала і несподівано з усієї злості кинула пляшечку об стіну. Зелене скло з жалібним дзвоном розлетілося і розсипалося десятками осколків.

— Не хочу брехні, не хочу обману й цієї гри у схованки! — розлючено видихнула вона в порожнечу. — Будь проклятий і цей титул, і цей палац, і ця гризня за владу! Ненавиджу!

До кімнати обережно зазирнула Гайда:

— Ясновельможна пані, з Вами все гаразд?

— Ні, — Арселія звалилася на диван, потерла перенісся і лоб, прикривши очі. — Голова болить, і дуже хочеться щось розбити або зламати.