Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

«Голову у хмарах», один з Домів, звинувачують у снафі, і тебе разом з ним. Яке там слово ти вживала на Новому Пекіні того разу? Неприпустимий ризик. Треба було щось робити, треба було заткнути Райкера. Зупини мене, якщо я тут помиляюся.

— Ні, ти все кажеш правильно.

— Отже, ти його підставила?

Кавахара ще раз знизала плечима.

— Була спроба від нього відкупитися. Він виявився… несприйнятливим до цього.

— Прикро. То що ти тоді зробила?

— А ти не знаєш?

— Я хочу почути це з твоїх вуст. Я хочу деталей. Я надто багато тут розмовляю. Постарайся підтримати розмову, бо інакше я можу подумати, що ти не бажаєш іти на співпрацю.

Кавахара театрально звела очі до стелі.

— Я підставила Еліаса Райкера. Я підвела його, надавши йому неправдиві відомості про одну клініку в Сієтлі. Ми створили телефонний конструкт Райкера і заплатили ним Іґнасіо Ґарсії за підробку ярликів «з міркувань совісті» для двох Райкерових жертв. Ми знали, що поліція Сієтла на це не поведеться і що підробка Ґарсії не витримає ретельного вивчення. Ось, це вже краще?

— Де ти знайшла Ґарсію?

— Пошукала інформацію про Райкера, ще тоді, як ми намагалися від нього відкупитися, — Кавахара нетерпляче засовалась у кріслі. — Зайшла мова про зв’язок між ними.

— Так, я про це здогадався.

— Як проникливо.

— Отже, все було гарненько вирішено. Аж тут з’явилася Резолюція 653 і знову все збурила. А справу Гінчлі ще не було закрито.

Кавахара нахилила голову.

— Саме так.

— Чому ти її просто не спинила? Не купила когось із тих, хто приймає рішення в Раді ООН?

— Кого? Це не Новий Пекін. Ти зустрічався з Фірі та Ертекін. Вони схожі на людей, які продаються?

Я кивнув.

— Отже, в Марковому чохлі була ти. Міріам Банкрофт про це знала?

— Міріам? — Кавахара явно спантеличилася. — Звісно, ні. Ніхто не знав, у тому й була суть. Марко регулярно грає з Міріам. Це було ідеальним прикриттям.

— Не ідеальним. Ти, вочевидячки, хріново граєш у теніс.

— У мене не було часу на знайомство з навчальним диском.

— Чому Марко? Чому ти просто не пішла у власній подобі?

Кавахара змахнула рукою.

— Я обробляла Банкрофта, відколи резолюцію винесли на обговорення. Ертекін теж, завжди, коли вона підпускала мене до себе. Я ставала помітною. Якщо Марко закидає слівце за мене, то я тоді видаюся більш відстороненою.

— Ти відповіла на той виклик від Ратерфорда, — сказав я, звертаючись передусім сам до себе. — Виклик до Сантач-Гауса після того, як ми завітали до нього. Я вирішив, що то була Міріам, але ти була там у гостях, грала Марко на маргінесі великого католицького спору.

— Так, — ледь помітна усмішка. — Здається, ти надзвичайно переоцінив роль Міріам Банкрофт у всьому цьому. Ой, до речі, а хто це зараз ходить у Райкеровому чохлі? Це я просто з цікавості питаю. Ця людина дуже переконлива, хоч хто то є.

Я не відповів, але в одному кутику мого рота з’явилася мимовільна усмішка. Кавахара її помітила.

— Та невже? Подвійне зачохлення. Ти, певно, справді задурив голову лейтенантці Ортезі. Або якусь іншу частину тіла. Вітаю. Маніпуляція, варта мета, — вона коротко й грубо розсміялася. — Це мало бути компліментом, Такеші-сан.

Я проігнорував її шпильку.

— Ти говорила з Банкрофтом в Осаці? У вівторок, 16 серпня. Ти знала, що він їде?

— Так. У нього там регулярно бувають справи. Цю зустріч було влаштовано як випадкову. Я запросила його відвідати після повернення «Голову у хмарах». Це для нього ритуал. Купувати секс після ділових домовленостей. Ти, мабуть, про це дізнався.

— Так. То що ти йому сказала, коли затягнула сюди?

— Я сказала йому правду.

— Правду? — я витріщився на неї. — Ти розповіла йому про Гінчлі й очікувала, що він тебе підтримає?

— А чому б ні? — погляд, яким вона мені відповіла, відзначався холодною простотою. — Нашій дружбі вже кілька століть. У нас спільні ділові стратегії, на плоди яких інколи доводилося чекати довше, ніж зазвичай живе людина. Я аж ніяк не очікувала, що він стане на бік маленьких людей.

— Отже, він тебе розчарував. Не став дотримуватися метівської віри.

Кавахара знову зітхнула, і цього разу в її зітханні була справжня втома, що вирвалася з якогось столітнього пилу.

— Лоренс зберігає схильність до дешевої романтики, яку я постійно недооцінюю. Багато в чому він схожий на тебе. Але в нього, на відміну від тебе, немає цьому виправдань. Йому понад три століття. Я вважала — можливо, хотіла вважати, — що це відображатиметься в його цінностях. Що все решта — звичайне позерство, риторика для стада, — Кавахара змахнула худорлявою рукою — мовляв, нічого не вдієш. — Боюся, я видавала бажане за дійсне.

— Що він зробив? Зайняв якусь моральну позицію?

Кавахарині вуста невесело скривилися.

— Смієшся з мене? Ти, людина, на чиїх руках свіжа кров десятків людей з клініки Вея. М’ясник Протекторату, нищитель людського життя на всіх планетах, де йому вдалося закріпитися. Такеші, ти, так би мовити, дещо непослідовний.

Сховавшись у холодному покривалі бетатанатину, я не відчував нічого, крім легкого роздратування тупістю Кавахари. Потреби в роз’ясненнях.

— З клінікою Вея в мене було дещо особисте.

— З клінікою Вея був бізнес, Такеші. Ти геть не був їй цікавий особисто. Більшість людей, яких ти знищив, просто виконували свою роботу.

— Тоді їм слід було обрати іншу роботу.

— А люди Шари? Який вибір мали зробити вони? Не народитися саме на тому світі саме в той час? А може, не дозволити призвати себе до війська?

— Я був молодий і дурний, — просто сказав я. — Мене використали. Я вбивав для таких людей, як ти, бо не знав нічого кращого. А тоді став мудрий. Мене зробило мудрим те, що сталося під Інненіном. Тепер я вбиваю лише для себе, і забираючи чиєсь життя, я завжди знаю його цінність.

— Його цінність. Цінність людського життя, — Кавахара захитала головою, як учителька над учнем, який дратує. — Ти й досі молодий і дурний. Людське життя не має цінності. Невже ти, Такеші, досі цього не навчився, хоча стільки всього побачив? Воно не має якоїсь цінності саме по собі. Будування машин коштує грошей. Видобування сировини коштує грошей. А люди? — вона ледь чутно сплюнула. — Завжди можна знайти нових людей. Вони розмножуються, як ракові клітини, хочеш ти того чи ні. Їх більш ніж удосталь, Такеші. Чого б це вони мали бути цінними? Ти знаєш, що для нас дешевше найняти та використати реальну снаф-повію, ніж встановити й запустити аналогічний віртуальний формат. Реальна людська плоть дешевша за машину. Це — незаперечна істина