Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

«Хаос вивірених ударів» — і я вже над головою одного із супротивників магеси, випад — кіготь із легкістю пробиває шолом, встромляючись у маківку супротивника. Встигаю зробити ще п’ять ударів, зрівнюючи наші шанси. Двоє проти чотирьох — досить непоганий розклад, навіть попри високу якість екіпіровки своргів.

Усе ж ювілейний десятий ранг, а також нескінченні дуелі із сильними монграми, принесли свої плоди. Ще один сворг падає, купившись на обманний випад, другий згорає в обіймах полум’я, створеного заклинанням дівчини.

Та тільки що нам із цього, лавина шаргів, у яку затесалися не тільки сворги, а навіть і гнорли, уже скоро буде тут.

— Очі, — кричить магеса й наступної миті шарги перетворюються на безпорадних кошенят, але це не надовго.

— Хутчіше до мене! — кричить магеса, розводить руки в сторони й починає з натугою їх підіймати, а навколо нас, як тоді в лісі, постає лабіринт із каменів. Щойно Алія закінчила, як почувся вереск шаргів, які почали просочуватися не тільки через входи, а й дертися верхи, потрапляючи в пастки та падаючи на голови своїх сорильників.

На жаль, лавину шаргів було не зупинити, тож перші свинорилі вже атакували наш стрій. Та вони були не єдиною проблемою. Невпевненість, страх, апатія — усі ці почуття накочувалися на нас хвилями, не даючи зосередиться. Судячи з усього, це гнорли позначили свою присутність.

Битва триває вже не менше десяти хвилин і шарги, один за одним, гинуть під нашими мечами, у той час, як сворги, поки не поспішають вступати в бій. Невже ми їх настільки вразили, що вони не бажають марно ризикувати, надаючи своїм молодшим сорильникам можливість розібратися з нами. І в них це виходило, адже з кожною хвилиною шаргські ряди все щільніше змикалися навколо нашого загону, намагаючись задавити масою.

На початку бою загін істотно збільшився, завдяки активованій  Міргом навички «легіон», але зараз у живих залишилося, лише дві копії. Ми використали практично всі свої вміння, та й у магеси запас ефіру був майже на нулі.

Битва поступово перетворювалася на звичайну тисняву, де ми все ще вигравали за рахунок міцних обладунків і хорошої зброї. Ведмідь, немов билинний богатир, однією рукою опускав булаву на голови своїх ворогів, а другою спритно орудував щитом, збиваючи з ніг збожеволілих від люті шаргів.

Але тут у справу, нарешті, вирішили вступити сворги й у нашу сторону полетіли десятки вогняних куль. Зверху вдарили блискавки, засвистіли, розрізаючи повітря списи та стріли, а під ногами утворилася порожнеча, на дні якої стирчали гостро заточені кілки.

«Масовий прокол буття» переносить нас на сотню кроків у сторону, далі стрибати не став, боячись помилитися та опинитися над прірвою.

На жаль, але атаку пережили не всі, загинули Мірг і обидві його копії. Не знаю, чи то сворги примудрилися дістати одразу всіх трьох, чи то достатньо було вбити одного Мірга, аби зникли його копії. Поруч також не виявилося Варлакса й Рааля. Та й нам, судячи з усього, залишалося недовго. Портал, хоч і перестав бути активним, але тварюк було стільки, що сподіватися на перемогу не доводилося, а тікати нікуди. Платформа, що підняла нас нагору була вже повністю забита гнорлами й почала рухатися униз.

Пригинаюся, уникаючи удару важкої сокири сворга. Свинорилі повсюди, як то кажуть, з вогню та в полум’я. І ця приказка зараз дуже доречна, оскільки наступної миті Дангор, а також сворг, що атакував мене, зникають під вогнем, випущеним гнорлом.

Охоплений полум’ям лікар пірнає в сніговий замет, застосовуючи синю кулю базилікса, але зцілившись, навіть не встигає встати, як на його голову опускається сокира іншого сворга. Смерть лікаря виграє для мене час, і я, зробивши різкий випад уперед, встигаю розквитатися за його вбивство.

Гнорл чомусь ігнорує мене й перемикається на магесу. Використавши навичку головоногий призиває металевий спис і спрямовує його в дівчину. Магічна броня Алії, що робила із магеси подобу безтілесного духу, уже практично повністю зникла, а її незахищені обладунками ділянки рук та ніг, встигли покритися безліччю ран.

Від неминучої смерті дівчину рятує Ведмідь. Зробивши відчайдушний стрибок, він опиняється поруч із магесою і виставляє на шляху списа щит. Ось тільки здорованю для цього доводиться розкритися, і його масивне тіло стає чудовою мішенню. У корпус Ведмедя одразу прилітає розряд блискавки, паралізуючи хлопця, а гнорл, що стрибком скоротив дистанцію, завершує справу, пронизуючи груди Ведмедя відразу чотирма щупальцями.

Несамовитий крик Алії, сповнений болю та відчаю, заглушає ревіння шаргів. Дівчина, немов фурія, кидається на гнорла. Сльози течуть по її щоках, Алія відрубує одну кінцівку гнорла, другу, третю й уподібнившись до валькірії, навіть не помічає, як у спину встромляється шаргський дротик.

Триматися за життя більше ні за чим. Загинув Леворд, а отже, нікому буде повернути Ведмедя, його смерть — це тепер назавжди.

Який сенс подальшої боротьби? Головне, встигнути прикінчити ненависну тварюку, яка посміла забрати в неї щось дуже важливе й цінне. Що? Вона й сама до кінця не встигла зрозуміти, а зараз… На очах дівчини з’явились сльози.

Звісно, їй була приємна увага цього добродушного хлопця, поведінка якого красномовніша за будь-які слова. Але вона навмисно вдавала, що нічого не помічає, хоча й намагалася завжди тримати його поруч. Навіть періодично змушувала Ведмедя ревнувати.

Та все ж їй, донедавна вхожій у світ вищої аристократії Монархії, важко було уявити себе поруч із ним. В неї була мета, яку вона будь-що збиралася досягти. Звісно, після того, як віддасть борг Леворду.

Тоді, чому так пече всередині? Що це, шаргський дротик у спині? Ні, цей біль знайомий їй давно. Відтоді, як її продали столичному чинуші, що сальним поглядом дивився на оголене дівоче тіло в передчутті збочених задоволень.