Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

IV тис. до н. е. центр могутності спершу залишався тут, переміщуючись між такими імперіями, як Вавилонія, Хетське царство, Асирія та Персія. Після того, як греки під орудою Александра Великого наприкінці IV ст. до н. е. завоювали всі розвинені суспільства від своєї батьківщини і на схід аж до Індії, могутність кінець кінцем зробила свій незворотний крок на захід. Ще далі на захід вона змістилася після завоювання Римом Греції в II ст. до н. е., а через деякий час після падіння Риму вона знову перемістилася ще далі в Західну та Північну Європу.

Головний чинник, який зумовлював ці пересування, стає зрозумілим, коли порівняти сучасні описи Родючого півмісяця зі стародавніми. Сьогодні фрази на кшталт «Родючий півмісяць» і «лідер світу в харчовому виробництві» несумісні. Великі простори колишнього Родючого півмісяця нині перетворилися на пустелю, напівпустелю, степ або сильно еродований чи засолений рельєф, непридатний для рільництва. Нинішнє ефемерне багатство деяких країн цього регіону, яке базується на єдиному й невідновлюваному ресурсі — нафті, приховує довгочасну засадничу убогість цього регіону та його труднощі з прогодуванням свого населення.

Однак у стародавні часи значну частину Родючого півмісяця та Східного Середземномор’я, зокрема й Грецію, вкривали ліси. Палеоботаніки й археологи прояснили трансформацію цього регіону з родючої лісистої місцевості на еродований чагарниковий або пустельний ландшафт. Тамтешні ліси було вирубано під поля, для отримання будівельного лісу та дров або ж для виготовлення тиньку. З огляду на малу кількість опадів, а отже, низьку природну продуктивність (пропорційну кількості опадів) відновлення рослинного покриву тут відстає від його руйнування, особливо за умов надмірного випасу кіз. У зв’язку зі зникненням деревного і трав’яного покриву почалася інтенсивна ерозія і замулення долин, тоді як зрошувальне рільництво, яке практикували в районах із низькою кількістю опадів, призводило до нагромадження солі. Ці процеси, розпочавшись ще в часи неоліту, продовжилися й у сучасну епоху. Наприклад, останні ліси біля стародавньої столиці Набатейського царства Петри (що на території сучасної Йорданії) повалили турки під час будівництва Хіджазької залізниці напередодні Першої світової війни.

Отже, суспільствам Родючого півмісяця та Східного Середземномор’я не поталанило виникнути в екологічно вразливому довкіллі. Вичерпавши свою ресурсну базу, вони скоїли екологічне самогубство. Мірою того, як кожне східносередземноморське суспільство своєю чергою саме підривало себе, осередок могутності зміщувався на захід, починаючи з найдавніших суспільств, розташованих на сході (Родючому півмісяці). Північна та Західна Європа уникли цієї долі не через те, що їх мешканці були обачливішими, а тому, що їм пощастило жити у витривалішому довкіллі з більшою кількістю опадів і швидшим відновленням рослинного покриву. Більша частина Північної та Західної Європи досі спроможна підтримувати продуктивне інтенсивне рільництво — через 7 тис. років після прибуття сюди харчового виробництва. Фактично Європа отримала свої культурні рослини, свійських тварин, технології та системи письма із Родючого півмісяця, який потім помалу самоліквідувався як провідний осередок могутності й інновацій.

Ось так Родючий півмісяць утратив свій колосальний відрив від Європи. Чому ж Китай також утратив свій відрив? Його невдачі спершу дуже дивують, адже ця країна мала незаперечні переваги: харчове виробництво тут виникло десь так само давно, як і на Родючому півмісяці; екологічне розмаїття від Північного до Південного Китаю і від узбережжя до високогір’їв Тибетського плато зумовило розмаїття комплектів культурних рослин, свійських тварин і технологій; величезна продуктивна площа годувала найбільше регіональне скупчення населення в світі; а менш посушливе й екологічно витриваліше довкілля, ніж на Родючому півмісяці, дає змогу Китаю підтримувати продуктивне інтенсивне рільництво майже після 10 тис. років його тамтешньої історії, хоча екологічні проблеми сьогодні загострилися і стали серйознішими, ніж у Західній Європі.

Ці переваги та завчасний старт дали змогу середньовічному Китаю бути світовим лідером у розвитку технологій. Довгий перелік важливих технологічних винаходів, у яких першість належить Китаю, містить чавун, компас, порох, папір, друк і багато інших, які ми згадували раніше. Китай був також провідною політичною силою світу, лідером у розвитку мореплавання та контролі над морями. На початку XV ст. він відрядив «флотилії скарбів», кожна з яких складалася із сотень кораблів завдовжки по 120 метрів із загальним екіпажем у 28 тис. осіб, через Індійський океан аж до східного узбережжя Африки задовго до того, як три крихітні каравели Колумба перетнули вузький Атлантичний океан, діставшись до східного узбережжя Америки. Чому ж китайські кораблі далі не обігнули південний виступ Африки зі сходу на захід і не колонізували Європу до того, як три крихітні кораблі Баско да Ґами обігнули Мис Доброї Надії із заходу на схід і започаткували європейську колонізацію Східної Азії? Чому китайські кораблі не перетнули Тихий океан, щоб колонізувати західне узбережжя Америки? Одне слово, чому Китай утратив своє технологічне лідерство, поступившись доти відсталій Європі?

Історія китайських «флотилій скарбів» підказує відповідь. Сім таких флотилій вирушили з Китаю протягом 1405—1433 років. Згодом цей проект було припинено внаслідок типової патології тамтешнього політичного життя, яка могла статися де-завгодно: боротьби за владу між двома угрупованнями в китайському дворі (між євнухами та їхніми опонентами). Євнухи були ініціаторами відправлення й командирами флотилій. Тож коли останнє угруповання взяло гору в боротьбі за владу, воно припинило споряджати флотилії, згодом закрило корабельні і заборонило експедиції через океан. Цей епізод нагадує ухвалення законів, які завадили розвиткові електричного освітлення вулиць Лондона в 1880-ті роки, ізоляціонізм США в міжвоєнний період і безліч інших назадницьких кроків, які траплялися в усіх країнах і випливали із місцевих політичних пертурбацій. Однак у Китаї справа була інакша через те, що весь цей регіон був політично уніфікований. Одним рішенням було зупинено підготовку флотилій по всьому Китаю. Це тимчасове рішення набуло незворотності, оскільки не було залишено жодної корабельні, яка виготовляла б кораблі, котрі могли б довести його безглуздість і стати взірцем для відновлення кораблебудування.

Тепер порівняймо ці китайські події із тим, що сталося, коли дослідницькі флотилії почали відчалювати із портів політично подробленої Європи. Хри- стофор Колумб, італієць за походженням, проміняв свою вірність герцогові Анжуйському з Франції на вірність королю Португалії. Коли ж останній відхилив його прохання виділити кораблі для дослідницького плавання на захід, Колумб звернувся до герцога Медини-Сидонії, котрий також відмовив. Невтомний мореплавець подався до графа Мединаселі, а після негативної відповіді останнього — до короля й королеви Іспанії. Ті відповіли відмовою на перше прохання, однак згодом відгукнулися на його нову спробу. Якби Європа була об’єднана під владою одного з трьох перших правителів, колонізація нею Америки могла б узагалі не відбутися.

Фактично саме завдяки подробленості Європи Колумб домігся успіху під час своєї п’ятої спроби