Читати книгу - "Таємничий острів"

не трапився йому на дорозі, ніяких підозрілих слідів він не знайшов. Вірний пес, звичайно, попередив би його гавкотом про небезпеку, але Топ мовчав; зрозуміло, що не варто побоюватися когось, принаймні в дану хвилину, і що пірати подалися на інший бік острова.

Одначе під час другої своєї вилазки, 27 листопада, Гедеон Спілет, який ризикнув заглибитися на чверть милі в хащу біля південного схилу гори, раптом помітив, що Топ занепокоївся. Пес уже не стрибав з безтурботним виглядом, він гасав туди-сюди, обнюхуючи траву та кущі, немов чув щось підозріле. Гедеон Спілет пішов за Топом, нацьковуючи його і посилаючи вперед, а сам зірко дивився на всі боки, тримаючи карабін напоготові і користуючись кожним деревом як природним прикриттям. Навряд чи Топ зачув присутність людини, тому що в таких випадках він починав уривчасто і глухо гавкати, немов гнівався на невидимого ворога. А зараз він навіть не гарчав, — отже, небезпека була ще далеко.

Хвилин п’ять Топ нишпорив по лісі, а журналіст обережно рухався за ним, як раптом собака кинувся до густого чагарника і витяг відтіля шматок тканини.

Це був обривок одягу, забруднений, розірваний, і Гедеон Спілет негайно відніс знахідку в кораль. Колоністи уважно оглянули клапоть і впізнали в ньому куртку Айртона, зшиту з грубої вовни, виробленої в майстерні Гранітного палацу.

— Ось бачите, Пенкрофе, — зауважив Сайрес Сміт, — нещасний Айртон мужньо чинив опір. Пірати повели нашого друга із собою проти його волі! Невже й зараз ви сумніваєтеся в його чесності?

— Ні, ні, містере Сайрес, — відповів моряк, — я вже давно не сумніваюся, це тоді мені щось у голові замакітрилось. Але, як мені здається, звідси ми можемо зробити один висновок!

— Який же? — поцікавився журналіст.

— Що Айртона не вбили в коралі! Його повели звідси живим, раз у лісі він чинив їм опір! А виходить, він і зараз, можливо, живий!

— Можливо, що й так! — задумливо відповів інженер.

Надія знову побачити товариша ожила в серцях колоністів.

Вони думали раніше, що піратська куля вбила захопленого зненацька Айртона, подібно до того, як вона вразила Герберта, і Айртон загинув. Але якщо каторжники не вбили його відразу ж, якщо вони повели його із собою кудись всередину острова, хіба не може статися, що він і досі потерпає в них у полоні? Можливо, хто-небудь з піратів впізнав у Айртоні свого колишнього дружка по Австралії — Бена Джойса, ватажка втікачів-каторжників. І, хто знає, чи не виник у них божевільний план знову заманити Айртона до своєї піратської зграї? Адже якби їм вдалося схилити його до зради, він був би їм украй корисний!..

Отже, знахідка клаптя відродила надії поселенців, і вони вирішили, що їм ще пощастить побачити свого друга. Якщо Айртон живий, але знаходиться в полоні, він зробить усе можливе і неможливе, аби вирватися з рук бандитів, і тоді яке могутнє підкріплення одержить у його особі колонія!

— У всякому разі, — зауважив Гедеон Спілет, — якщо пощастить, і Айртону вдасться втекти, він спершу з’явиться, прямо, до Гранітного палацу, адже він-то не знає, що пірати ледве не вбили Герберта, і тому не уявляє, що ми сидимо тут як справжні в’язні!

— Ох, як би мені хотілося, щоб він був у Гранітному палаці, закричав Пенкроф, — і щоб ми теж, нарешті, там опинилися! Хоча негідники й не підступляться до самого будинку, зате вони можуть спустошити плоскогір’я, розорити наші плантації, знищити наш пташиний двір.

За час перебування на острові Лінкольна Пенкроф став завзятим фермером і всією душею прив’язався до своїх городів і полів. Але варто сказати що й Герберт рвався до Гранітного палацу, розуміючи, як необхідна там присутність усіх поселенців. Адже через нього вони сидять тут, у коралі! Одна думка невідступно переслідувала його: піти звідси, піти будь-що! Він вважав, що цілком може перенести подорож до Гранітного палацу. Юнак запевняв своїх друзів, що там, у їхньому житлі, звідки відкривається вид на море і де віє свіжий вітерець, він одразу ж видужає!

Десятки разів він доводив це Гедеонові Спілету, але той, справедливо побоюючись, як би рани Герберта, що ще недостатньо зарубцювалися, не відкрилися в дорозі, не давав розпорядження про від’їзд.

Одначе незабаром сталася подія, що змусила Сайреса Сміта і його друзів поступитися наполяганням юнака, і один Бог знає, скільки горя і каяття принесло їм це рішення.

Трапилося це 29 листопада, о сьомій годині ранку. Троє колоністів мирно розмовляли біля постелі Герберта, як раптом до їхнього слуху донісся голосний гавкіт.

Сайрес Сміт, Пенкроф і Гедеон Спілет схопилися за карабіни і вибігли з будинку, готуючись відкрити стрілянину.

Топ гасав в огорожі кораля, стрибав, гавкав, але гавкав весело, не люто.

— Хтось іде!

— так!

— Але тільки це не ворог!

— Можливо, Наб іде?

— А раптом Айртон?

Не встигли колоністи обмінятися цими короткими фразами, як над огорожею з’явився хтось і легко зістрибнув на землю.

Це був Юп, дядечко Юп власною персоною, і це його вітав радісним гавкотом вірний Топ!

— Юпе! — вигукнув Пенкроф.

— Його послав сюди Наб, — сказав журналіст.

— У такому випадку, — відгукнувся інженер, — пошукаймо записку.

Пенкроф кинувся до орангутанга. І дійсно, якщо Набу необхідно було подати звістку своєму господарю, він не міг вибрати надійнішого і спритнішого посланця, ніж дядечко Юп, який без зусиль пробрався там, де не могли б пройти не тільки колоністи, але навіть і Топ.

Сайрес Сміт не помилився. На шиї Юпа висів крихітний мішечок, і в цьому мішечку лежала записка, написана рукою Наба.

Можна собі уявити, який розпач охопив усіх, коли вони прочитали наступні слова:

«П'ятниця, шоста година ранку. Плато захоплено піратами! Наб».

Не в силах вимовити ні слова, поселенці мовчки перезирнулися і потім понуро побрели до будинку. Що робити? Пірати на плато Круговиду — це означає нещастя, руйнування, катастрофу!

Глянувши на заклопотані обличчя своїх старших товаришів, Герберт відразу зрозумів, що сталося щось важливе, а побачивши Юпа, він уже не сумнівався, що Гранітному палацу загрожує небезпека.

— Містере Сайрес, — заблагав він, — я хочу виїхати! Я витримаю дорогу! Я неодмінно хочу виїхати!

Гедеон Спілет підійшов до Герберта. Пильно подивившись на юнака, він вимовив:

— Що ж, їдьмо!

Колоністи швидко обговорили питання: нести Герберта на ношах, чи везти у візку, у якому приїхав сюди Айртон. Ноші мають перед візком ту перевагу, що хворий при пересуванні не страждає від поштовхів, але зате вони вимагають двох носіїв, іншими словами — у випадку раптового нападу в їхньому маленькому загоні виявиться двома стрільцями менше.

І навпаки, при пересуванні на візку руки всіх